Наша Незалежність — шанс для всіх поневолених Москвою народів, — П. Подобєд

Андрій Сайчук: Чим залишається Україна для тих мешканців Криму, які зараз відірвані від материкової України? Що для них цей день?

Павло Подобєд: Саме сьогодні найбільша небезпека, яка є перед Москвою — експорт цінностей свободи. Це те, що сьогодні може запропонувати Україна. Цим є приваблива Україна та наше головне свято. Ми даємо надію багатьом народам, які не мають цією свободи.

Андрій Сайчук: Чи буває День Незалежності в країни, яку ми вважаємо імперією?

Павло Подобєд: Ситуація всередині Росії значно строкатіше, ніж ми собі можемо уявити. Саме 24 серпня, коли українці відзначають головне свято країни, в цей же час в Татарстані відбувався суд над Рафісом Кошаповим, відомим правозахисником, який публічно виступив на підтримку і Надії Савченко, і територіальної цілісності України. Це ілюстрація того, що Україна є територією, на яку з надією дивляться казанські татари, башкири, представники інших національностей.

Анастасія Багаліка: Пригадую, дивилася репортаж про те, що на кордоні з Кримом українські прикордонники поводилися дещо по-іншому, ніж завжди: вони роздавали тим, хто виїжджає з Криму жовто-блакитні браслети. Я стежила за реакцією людей на ці браслети. Все ж таки не можна говорити, що там ніхто не страждає без України?

Павло Подобєд: Ми дуже мало знаємо про ситуацію в Криму і дуже мало говоримо. Будь-який привід щодо утиску прав будь-яких меншин щодо будь-яких політичних інтересів Росії на території України Москва завжди заявляє голосно і про це багато говорить.

Натомість коли цього тижня звільнили з роботи татаромовного перукаря лише через те, що він спілкувався кримськотатарською разом зі своїми колегами, то про такі моменти ми мало знаємо і говоримо.

Андрій Сайчук: Чи сьогодні Україна є та, за яку боролися і вмирали тисячі українських повстанців ще в 20-их роках ХХ століття?

Павло Подобєд: Напевно, пройде ще час, коли народ зрозуміє, що ми відзначаємо не День Незалежності, а День відновлення Незалежності. Ми над цим мало розмірковуємо, тому ще кілька років тому це свято не було святом цінностей.

Якщо проводити історичні паралелі з 1918 роком, то колосальною відмінністю між тодішнім історичним моментом і сьогоденням є те, що бійці армії УНР мали лише мрію перед собою. Сьогодні ж, попри те, що йде війна за незалежність, ми маємо Україну як таку, як факт, що відбувся.

Андрій Сайчук: Як нам бути з довжелезним відрізком часу Радянської України? Як його українізувати?

Павло Подобєд: Тут ситуація схожа до прочитання Святого Письма. Якщо хтось колись брав до рук Святе Письмо, і пробував читати Старий Завіт, то прочитаєш один раз — матимеш один досвід і сприйняття, прочитаєш вдруге, втретє, вчетверте — матимеш різні міркування і враження.

Аналогічна ситуація з історичною пам’яттю, із музеями. Треба не соромитися вивчати історію. І чим більше ми будемо її вивчати, тим більше ми будемо її переосмислювати. За 50 років буде інша візія української історії.

Андрій Сайчук: Чи бачиш ти спадковість між теперішньою незалежністю та УНР? Чи все таки ми залишаємось спадком УРСР?

Павло Подобєд: Тематика УНР залишається однією з найменш досліджених. Не минуло і ста років з проголошення УНР, але про ці події ми знаємо надзвичайно мало. Дуже мало людей замислюються над тим, чому Україна відновила незалежність в 1991 році. Україна в сьогоднішніх кордонах і є та поступка та спроба нейтралізації українського визвольного руху, на яку був вимушений окупант, була вимушена Москва. Сьогоднішній плід незалежності — це те, що було посіяно в 1917-1921 рр.

Андрій Сайчук: Як ти собі бачиш подальшу долю України?

Павло Подобєд: Проект Росія 2.0 — це проект смерті України. Кожен російськомовний боєць незалежно від віросповідання, хто воює за Україну, — це наш національний герой. Як і сто років тому це унікальна можливість тих хлопців відчути себе творцями новітньої історії України. І вони побачать важливість того, щоб Україна збереглася саме Україною, а не оновленою Росією.

Анастасія Багаліка: Мовне питання зникне в Україні?

Павло Подобєд: В найближчій перспективі це питання буде для нас болючим і важливим, але немає іншого шляху утвердження української незалежності як через утвердження української ідентичності. Я гадаю, що майбутнє за українською Україною, в якій українські цінності об’єднують представників різних народів. Українство, українськість та українська мова — це та цементуюча суміш, яка наш будинок тримає міцним, сильним вкупі.