Наскільки можливо подолати наслідки катастрофи на Донбасі — розмова з професором В’ячеславом Ляшенком

Гість — заввідділу Інституту економки промисловості НАНУ професор В’ячеслав Ляшенко.

Андрій Куликов: Добрий вечір! У мене багато питань, але почну все-таки з найосновнішого: чому все-таки «катастрофа»?

В’ячеслав Ляшенко: Цей термін ми вжили декілька років тому на одному зібранні, де були дуже поважні люди. Ми обговорювали можливість створення фонду відновлення Донбасу. Але, щоб залучити інвестора, ми вирішили, що, оскільки кількість переміщених осіб з цього регіону сягнула півтора мільйона, то це, за масштабами людського переміщення, катастрофа на рівні Чорнобильської. Тоді був створений відповідний фонд, куди були залучені кошти донорів, які потім використовували для відновлення, розбудови, реформування, модернізації і закриття Чорнобильської АЕС.

На нашу думку, згідно з міжнародними угодами, які уклала Україна, «катастрофа» — це подія внаслідок стихійного лиха або людської діяльності чи бездіяльності, яка призводить до суттєвих втрат, пошкодження майна та людського лиха. Події, які відбуваються на Донбасі, цілком підпадають під це визначення. У нас в інституті створені моделі, за якими можна розраховувати відповідність критеріїв сталого розвитку будь-якого регіону. Ці критерії дозволяють виділити критичні коридори, де система знаходиться на межі руйнування. Донецька область до 2014 року була в межах нижнього оптимального та нижнього допустимого рівня функціонування економіки регіону як системи. Після 2014-го вони суттєво впали, і ми виділили економічні фактори цієї катастрофи, екологічні складові, соціальні та науково-технічні складові.

Андрій Куликов: Якщо продовжити тему порівняння з Чорнобильською катастрофою, то там є стале словосполучення «ліквідація наслідків». Наскільки ваші розробки зараз ідуть на ліквідацію наслідків, пом’якшення наслідків?

В’ячеслав Ляшенко: Можливо, не стільки пом’якшення, скільки варто говорити про локалізацію. Ми, як і люди в Чорнобилі, не думали, що це надовго, ми говорили «восени повернемося». Наш інститут був розташований у Донецьку на вулиці Університетській. В одному будинку з нами був розташований Інститут економіко-правових досліджень, і дуже добре що чітко зорієнтувалась президія НАН і надала можливість співробітникам виїхати. Майно, на жаль, вивезти не вдалося, воно так там і лишилось. Книги, архіви, бібліотеки… Люди, хто зміг, виїхали.

Андрій Куликов: Пане професоре, ви кажете «локалізація». Але і для локалізації, і для подальших досліджень потрібно чітко знати, що відбулося. Де ви берете дані?

В’ячеслав Ляшенко: Ми користуємось даними офіційної української статистики, ще дещо можна отримати з анкетних опитувань, які ми дізнаємось з підконтрольної території. Те, що відбувається на непідконтрольній території, можна тільки брати до уваги, але достовірності статистичної та наукової вони в собі не містять. Коли я зустрічаю повідомлення, що провели опитування телефоном чи щось інше, якісь цифри про випуск вугільної або металургійної продукції, я дуже обережно ставлюсь до цієї інформації. Зараз Донецька область зі свого традиційного першого-другого, іноді третього місця за економічними показниками в країні опустилася на двадцять перше, Луганська — на двадцять п’яте. Якщо розраховувати реально, то, мабуть, вона посідає якесь місце десь в другій п’ятірці.

Андрій Куликов: Ви згадали чотири групи чинників, коли проводили своє дослідження. Розкажіть, будь ласка, докладніше, про першу групу.

В’ячеслав Ляшенко: Частково про економічну я вже сказав. Якщо обсяг експортованої продукції доходив під час великої, у повному обсязі Донецької області, до 20%, то зараз він скоротився до 7% від загального обсягу. Тобто, країні втратила експортний потенціал. Якщо раніше промисловість давала більше 20%, близько 30% валового регіонального продукту по Донецькій області, зараз цей показник впав до 15%-13%. Але суттєво зросла частка у сфері послуг, зараз можна сказати про пост-індустріальну долю, понад 50% ВРП продукується у сфері послуг, великий відсоток зайнятості населення припадає на сферу послуг як у Донецькому регіоні, так і в Луганській області.

Андрій Куликов: Наступна група чинників?

В’ячеслав Ляшенко: Наступна група — екологічна. Можна сказати, що Чорнобиль був одномоментним вибухом, то тут ситуація пов’язана з проникненням різних речовин, у тому числі тих, які залишились після атомного вибуху на шахті Юнком, в стічні води. Вони потім вийшли як на поверхню, так і в басейн річки Сіверський Донець. А Сіверский Донець — це питна вода для більшої частини регіону, тієї, що залишилось на непідконтрольній території, потім він впадає в Дон на російській території. Це теж загроза. Також існує загроза підтоплення, оскільки більшість шахт закриваються не по технологічним ознакам, а просто забудовуються виробітки. Має місце підтоплення житлових будинків, також — територія, яка знаходиться в ареалі цієї шахти. Виробітки можуть тягнутися на декілька кілометрів, до 10, вздовж території населених міст.

• Ще один фактор екологічний — стічні води. Звичайною є практика, коли шахти, що знаходяться вище на горизонті, пробивають дірки і спускають воду в суміжні шахти, які знаходяться нижче.

Третій фактор — соціальний. Він пов’язаний із масовим переміщенням у перші роки, але територія виявилась не готова знімати цю людську напругу. Ми буваємо в тому регіоні, у Слов’янську, Краматорську. Хоча туди виїхала основна частка людей із непідконтрольної території, майже немає новобудов для людей, які виїхали. Можна казати, що є пенсійний туризм, таке інше. Але відсутність масової забудови, яку, наприклад, ми бачимо тут, у Києві та приміських районах Києва, там не спостерігається. Основна проблема — отримати жило на тій території, а оскільки житла там немає, то значна частина пенсіонерів повинна повертатися на непідконтрольні території.

Ті виші, які виїхали, вони також не можуть забезпечити себе ані приміщенням для навчання, ані гуртожитками, ані прийнятним житлом для професорсько-викладацького складу, тому це також пов’язано з тим, що відтік кадрів і «мізків» з регіону має місце. Треба зупинити студентів, які їдуть у Центральну Україну та за кордон.

Якщо брати за зразок Чорнобильську катастрофу, Україна самотужки не витягне розбудову цього регіону, внаслідок тільки тих втрат, які є на підконтрольній території. Враховуючи масовий вивіз обладнання з непідконтрольної території, закриття там шахт… Нам потрібні великі інвестиції, і ми виходимо на стратегію, яку запропонувало Міністерство тимчасово окупованої території для Донецької та Луганської області. Але, на нашу думку, тут потрібні великі зусилля по спільній роботі МінТОТ та Міністерства закордонних справ по промоції та грантуванню. Потрібен грант на декілька мільярдів євро, який показав би приватним інвесторам, що є певні гарантії та інвестиції у цю певну територію. Без такої відмашки гроші на ту територію не прийдуть. Згадуючи Донбас, можемо сміливо казати що розбудовувався він на гроші іноземних інвесторів.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS