Андрій Куликов
Наталка Гуменюк
Наталя Гуменюк про парадокси свободи преси в Україні за версією «Репортерів без кордонів»
Україна вперше ввійшла в сотню країн за рівнем свободи слова, водночас погіршила свою оцінку на 0,06 бали й тепер її індекс – 32,52 (чим нижче число, тим кращий результат— ред). Підняття України в рейтингу відбулося завдяки гіршим показникам інших держав.
Ведучі1
Гості1
В Індексі свободи преси-2020 Україна піднялася одразу на шість сходинок та опинилася на 96 позиції. Про це йдеться в щорічному звіті «Індекс свободи ЗМІ», який оприлюднила міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів».
Говорили з медіаексперткою Наталею Гуменюк про зміни в рейтингу України.
Наталя Гуменюк: Я дивлюсь на цей рейтинг і хочу нагадати, що є дуже багато справ щодо побиття журналістів. Минулого року до смерті було побито черкаського журналіста Вадима Комарова. Я змушена визнати, що про такі випадки пам’ятають менше, ніж скажімо про вбивство Павла Шеремета. Вони набувають меншого розголосу і тому й потрібні такі організації, щоб це фіксувати.
Зазвичай такий рейтинг все-таки сприймають як «а що робить влада?». Зараз рівно рік відколи обрали Зеленського президентом, певно це важлива причина, чому Україна піднялась у рейтингу. Війна завжди накладає свій відбиток на ту дискусію, яка є в суспільстві. Ми можемо говорити про те, що останній рік керівництва Петра Порошенка був менш плюралістичний.
Які б у мене не були політичні переконання, зараз є більше різноманіття, хоча залишається українська олігархічна медіа-модель, хоча ми розуміємо що єдиного погляду на те, якою має бути українська політика, немає. Українське медіасередовище надзвичайно контрольоване олігархами, але плюралізму точно більше. Можливо, це можна назвати причиною, чому Україна піднялась в рейтингу і увійшла до сотні.
Якщо говорити про сатиру і сатиричну критику — я її усіляко вітаю і дійсно вважаю, що все-таки ми вже цивілізований світ і цивілізація відрізняється тим, що люди у будь-який спосіб можуть словами, аргументами, жартами демонструвати свою думку. Це якраз той спосіб, який дозволяє уникнути агресії, насильства, тому напевно навіть найжорсткіша сатира має право на існування.
Є приклади видань як Charlie Hebdo, чию сатиру вважають неполіткоректною, але ми на тому етапі цивілізації, коли ця межа не має бути небезпечною. Моя межа — це антисемітські чи расистські жарти, а так я її не бачу.
