Найбільша проблема українців – комплекс меншовартості, – італієць

Джуліо Віта: Першого жовтня ми разом з нашими українськими друзями на Київському Міжнародному Фестивалі Короткометражних фільмів представимо кілька вибраних стрічок з Італії. Їх ми відібрали ще на фестивалі Гуарімба, який власне в Італії й проходив. Це найкращі з короткометражок, які зараз знімають в Італії в різних жанрах: художній фільм, документальний фільм і мультиплікація. Зокрема ми покажемо роботу «Персефона» Граціїї Трікаріко, який знімали в експерементальному центрі в Римі, «Останній імператор» Догани Карлані, італійський документальний фільм, який два роки тому став переможцем фестивалю «Гуарімба», короткометражний мультиплікаційний фільм «Стрижка» Вірджінії Морік, яка є однією з найцікавіших ілюстраторів сьогодні в Італії, «Dreaming Eichart” Даріо Самуеле Леоне, який родом з Півночі Італії. Всі фільми ми обрали таким чином, щоб тут в Україні були представлені різні частини Італії, з Півночі на Південь, і щоб в них піднімались різні теми.

Любомир Ференс: Можете розповісти трохи більше, які теми порушуватимуться у цих фільмах?

Джуліо Віта: В одному з фільмів ми говоримо на тему іміграції в Італії, це соціальна тематика. Інший фільм переповідає історію, яка відбувається у Венеції. З нього дізнаЄмося, як туризм впливає на майбутнє цього міста. Також ми матимемо рефлексії над італійською політикою, зокрема, над Конституцією. А ще буде художній фільм, який розповідатиме про трагедію в Греції.

Любомир Ференс: Як саме у ваших фільмах представлена тематика імміграції, бо тут в Україні ми знаємо, що це є великим викликом не лише для Італії, але й для всього Європейського Союзу?

Джуліо Віта: Так, йдеться про дуже цікавий короткометражний фільм “Dreaming Eichart” авторства Даріо Самуеле Леоне. Це історія одного румуна, який потребує догляду, і в цьому йому помагає італійка. Тобто у цьому фільмі все навпаки. Не румун допомагає італійцю, як найчастіше є зараз. Через історію невеликої спільноти румунів, які проживають у Турині, та італійку, яка доглядає за одним з них, ми хочемо дати зрозуміти, як почувається людина у ролі, яку зараз в нас виконують іноземці-іммігранти.

Любомир Ференс: Розкажіть трохи більше про ваш фестиваль Гуарімба.

Джуліо Віта: Гуарімба – міжнародний фестиваль, який проходить в італійській провінції Калабрія. Ми його започаткували 4 роки тому. Калабрія –  один з найбідніших регіонів Італії. Ми вибрали місце проведення Гуарімби невипадково, тому що хочемо трохи більше розповісти про Калабрію світові. А цього року ми вирішили співпрацювати з Україною, тому що ваша країна є надзвичайно цікавою.

Любомир Ференс: Фестиваль Гуарімба має за гасло такі слова: Ми хочемо донести кінематограф до людей і повернути людей кінематографу. Що це означає?

Джуліо Віта: З так званою ерою диджітал багато кінотеатрів закрились. А в маленьких італійських містах кінотеатри були як Церкви. Туди йшли не так дивитися кіно, як зустрітися з друзями і знайомими. Тому нашою ідеєю є повернути це відчуття, яке майже померло. Тобто повернути кінематограф як соціальну дію, яка всіх об’єднує. 

Любомир Ференс: Що спонукало вас особисто започаткувати такий фестиваль?

Джуліо Віта: Я вивчав кінематограф в Мадриді. Після цього саме почалася економічна криза, я ніяк не міг знайти роботи. З мого містечка в Калабрії, де я народився, більшість хотіли виїхати у пошуках кращої долі. Тому я собі подумав, а чому б не зробити щось цікавого саме в місці, де більшості немає що робити. І це мало успіх, тому що багато людей долучилися до моєї ідеї і взялися допомагати. Тепер ми співпрацюємо не лише з різними регіонами Італії, але і зі Сполученими Штатами Америки, Іспанією, врешті решт Україною.

Любомир Ференс: Розкажіть трохи про проекти, які хочете реалізувати з українськими колегами?

Джуліо Віта: В Україну я приїхав три тижні тому. Ми співпрацюємо з однією організацією в Херсоні. І плануємо наступного року організувати приїзд когось з італійських режисерів, щоб він зняв кіно, яке б розповідало про життя в Херсоні. А ще – запросити когось з українських режисерів до Калабрії, щоб він розповів про життя там. Тобто кожен би зняв короткометражний фільм і показав у ньому життя в інших країнах – так, як він його побачить. Іншими словами, саме зараз ми будуємо міст між фестивалем Гуарімба та Україною.

Любомир Ференс: Якою є ваша думка назагал про Україну, оскільки ви вже майже місяць живете тут?

Джуліо Віта: Україна, яку я побачив, є зовсім не такою, якою її мені показували і про яку мені розказували італійські медіа. Це найбільший культурний шок, який я мав у своєму житті. Італійські медіа розповідали, що тут всі фашисти, радикали, які все лише нищили. Натомість я зустрів лише чудових людей, які мали бажання спілкуватися. Без сумніву, ваша країна є дуже корумпованою, але ваші люди хочуть щось змінювати, і я це побачив. Те, що мені не сподобалось тут – комплекс меншовартості місцевих мешканців. Італійці, приміром, мають протилежну проблему – зверхність. Українці ж часто комплексують через те, що живуть в бідних помешканнях. Були випадки, що лише через це мене туди не запрошували. Але ж цього не потрібно соромитись. Україна багата країна і надто з культурної точки зору.