Не згоден з Платоном, що управляти суспільством мають філософи, — Кебуладзе

Про новий підручник із практичної філософії та про політичну філософію розповідає доктор філософських наук, співголова Українського феноменологічного товариства Вахтанг Кебуладзе

Ведучі

Сергій Стуканов,

Андрій Куликов

Гостi

Вахтанґ Кебуладзе

Не згоден з Платоном, що управляти суспільством мають філософи, — Кебуладзе
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_hh_2017-03-19_kebuladze.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/03/hr_hh_2017-03-19_kebuladze.mp3
Не згоден з Платоном, що управляти суспільством мають філософи, — Кебуладзе
0:00
/
0:00

Сергій Стуканов: Кант ставив три головні питання філософії: що я можу знати, як я маю чинити, на що я можу сподіватися. Підручник із практичної філософії є певною мірою відповіддю на друге питання Канта?

Вахтанг Кебуладзе: Так, тому що розрізнення теоретичної і практичної філософії доволі давнє, але остаточного карбування воно дістає у європейській традиції ― філософії Канта. Це поділ критик ― критики чистого розуму і критики практичного розуму.

Теоретична філософія конституюється навколо метафори споглядання, а практична ― навколо метафори дії. Практична філософія поділяється на філософію моралі, політичну, історичну, правову філософію тощо.

Не можна сказати, що підручник охоплює усі теми практичні філософії, але важливі аспекти охоплює.

Сергій Стуканов: В Україні часто піднімається питання, чи варто завантажувати студентів таким предметом як філософія.

У цьому підручнику є такі розділи як філософія права і філософія господарства. Наскільки важлива ця дисципліна для студентів нефілософських профілів?

Вахтанг Кебуладзе: Питання, чи потрібна філософія в сучасних університетах, має ширший контекст. Є побоювання, що філософія зникне з університету.

Я завжди кажу, що потрібно дбати не про те, щоб філософія була в університетах, а про те, щоб університети були в Україні. Справжній університет неможливий без філософії. Справжні науковці ― байдуже, економісти, юристи, фізики чи географи ― це дуже добре розуміють.

У нас проблема у тому, що у нас немає справжніх університетів. Є спадок від СРСР із імітацією університетського життя, у яких імітується і філософія.

У справжньому університеті буде філософія, тому що так народжувалися європейські університети.

Сергій Стуканов: Що таке філософія? Це наука чи рід занять?

Вахтанг Кебуладзе: Мені дедалі більше ідеться не лише про філософію, а про гуманітарні науки в цілому. У сучасному світі найцікавіші дослідження відбуваються на перетині різних дисциплін, тому я уникаю визначення себе як філософа і кажу, що я займаюся гуманітарними науками.

Тут ширше питання ― чи можна називати гуманітарні науки науками?

Цікаво, що Ріккерт розрізняв науки про природу і науки про культуру. Вкінці ХІХ ст. у німецькій мові не було усталеного поняття, яке позначало б цю сферу.

В англійській мові є science ― науки і humanities, яке дуже схоже на arts ― мистецтво. Зрештою, філософія ― це почасти й мистецтво. Філософи ― це і письменники, бо ми пишемо тексти.

Це моя позиція, я феноменолог і герменевт. Зі мною не погодиться представник scientific philosophy, яка зараз дуже модна у США. Зараз є потужний тренд, який наближає філософію до науки і намагається розчинити її в науці.

Це не означає, що філософія втрачає свій предмет. Саме відчуття того, що філософія має специфічний предмет, відрізняє її від науки у вузькому розумінні.

Для визначення предмету ми можемо відштовхуватися від того, що не є предметом філософії. Природа, як ми її розуміємо у природознавстві, не є предметом філософії. Предметом філософії є питання про те, звідкіля береться ця природа.

На рівні науки ХІХ ст. здавалося, що є природа і ми її досліджуємо. А для філософії зрозумілим є, що природа ― це модель, те, з чим мають справу фізики чи астрономи ― це математичні моделі, а не світ як такий. І це вже філософські теми.

Сергій Стуканов: Як бути філософом у сучасному світі?

Вахтанг Кебуладзе: Коли я сформулював цю тезу, мене трохи пересмикнуло, тому що це нагадує марксизм, який я не люблю: у сучасному світі гуманітаристика стає політикою, але не в марксистському сенсі боротьби за владу, а в моральному сенсі ― політика як спільна справа.

Інтелектуал, який пише книжки, читає лекції, по суті, виходить через це в публічний простір. І таким чином його діяльність стає політичною у широкому сенсі слова.

Ми опиняємося у складній ситуації: є небезпечна ідея, яку висловив Поппер, що філософи (науковці, гуманітарії) мають керувати суспільством. Поппер говорить про філософію оракулів, для нього головними оракулами є Платон, Гегель і Маркс. Це філософи, які, на думку Поппера, намагалися створити концепції, що мали змінити світ. І ми знаємо, до чого це призвело у випадку марксизму. Як на мене, функція філософів і будь-яких інших інтелектуалів ― насамперед критична.

Ми такі собі інтелектуальні панки, які смердять, щоб не дати суспільству застигнути в самозакоханості.

У ситуації, в якій ми опинилися зараз ― коли є зовнішня агресія ― ми під загрозою: де межа щирого критичного ставлення і перетворення на посіпаку-ворога. Де критика є конструктивною, такою, що штовхає суспільство вперед, а де вона є руйнівною, такою, що унеможливлює існування держави?

Андрій Куликов: Наскільки суспільство згодне з такою функцією філософів?

Вахтанг Кебуладзе: Важко сказати, тому що осмислення філософів у публічному просторі лише починається. Ми помітили, що такий запит у суспільстві є, лише 3-4 роки тому. Коли такий запит є, це ознака негараздів.

Сергій Стуканов: За якими індикаторами ви помітили, що є запит?

Вахтанг Кебуладзе: Зараз нас запрошують на радіо і телебачення, що раніше траплялося рідко. Крім того виникає багато майданчиків у позаакадемічному середовищі, де люди навіть за гроші хочуть приходити і слухати лекції з філософії, історії, історії літератури, соціології тощо.

Я член редколегії часопису «Філософська думка», і ми провели круглий стіл на тему філософії у публічному просторі. Ми запросили організаторів таких майданчиків, обговорили, які запити є у суспільстві, чого воно очікує від філософії.