http://vsviti.com.ua/
«Мотивація була проста: втомила несправедливість і хотілось кращого майбутнього для дітей», — кажуть Сергій Литвиненко та Валерій Шевчук, які були поранені 18-19 лютого 2014 року.
Тетяна Трощинська: Що ви думаєте про нинішні події?
Сергій Литвиненко: Майдан ще не закінчився, він продовжується. Однак він має бути мирним — шляхом віче, де кожен висловить думку і вона має бути почутою. До Президента зараз є глибока довіра і він має її виправдати. Цей Майдан не треба розганяти, його треба вислухати.
Валерій Шевчук: Люди вышли на Майдан в 2013-2014 году против элементарного: уровень жизни упал, коррупция росла, люди хотели, чтобы законы работали для всех. Несправедливость подтолкнула людей на протест. Я бы хотел, чтобы сегодняшняя власть на всех уровнях не забыла об этом и чтобы она прислушивалась к обыкновенным людям.
Тетяна Трощинська: Розкажіть, будь ласка, свої історії. Що сталося 18-20 лютого.
Сергій Литвиненко: 20 лютого я вже лежав після поранення в нейрохірургії — казали, що я міг не вижити.
Василь Шандро: Де ви отримали поранення?
Сергій Литвиненко: На Інститутській, навпроти Жовтневого палацу.
На перехресті Шовковичної та Інститутської було протистояння, а коли я вже прийшов — був бій: Беркут намагався штурмувати. Найстрашніший момент був для мене сам тут: я на власні очі бачив, як людей били, вони падали, а їх приходили і добивали.
Нас витіснили у «завал» — глухий кут, де закидували камінням.
Василь Шандро: Валерію, якою була ваша історія?
Валерій Шевчук: Когда была мирная хода к Верховной Раде и я получил информацию из СМИ, что мирных людей избивают, — выехал поддержать протест. Был там, пока не получил ранение на перекрестке Институтской и Крещатика.
Тетяна Трощинська: Що допомагало вистояти тоді?
Валерій Шевчук: Самая главная мотивация для меня и, думаю, для многих, — желание справедливости, хотелось изменений.
Сергій Литвиненко: Для мене мотивацією було краще майбутнє для нашої молоді, дітей. Ні тоді, ні зараз ми не шкодували, що вийшли на Майдан.
Валерій Шевчук: Считаю, что есть один положительный момент после событий: наша нация начала консолидироваться, мы перестали стесняться того, что мы украинцы, что говорим на украинском языке, любим Украину. Это первые паростки, которые дал Майдан.