«Громадське радіо»
Презентація книги відбудеться 25 травня о 19:00 в освітній станції 31B1 (вул. Пушкінська, 31В1). Організатором є «Культурний Проект».
Лариса Денисенко: У філософів теж є прагнення до переосмислення, переозначення канонів?
Тарас Лютий: Мабуть, треба не переглядати, а починати робити щось із цим. Так сталося з українською філософською класикою, що треба тільки закладати її підмурівки.
Спілкувався із видавцем із «Темпори» про те, що ну ось вийшло таке велике оглядове дослідження — було б непогано тепер і вивчити безпосередньо самого Ніцше. А для цього його ще треба перекласти. Було б неправдою сказати, що геть нічого не перекладено, але перекладали Ніцше не філософи. Хоча це може бути виправдано тим, що й сам Ніцше починав не як філософ, а як класичний філолог. Він — експериментатор з мовою.
Тому хочу сказати, що нам треба хоча б почати оформлювати цей текстуальний канон, перекласти його основні твори.
Лариса Денисенко: Невже немає перекладів Ніцше українською? На чому тоді зростають українські філософи?
Тарас Лютий: Звісно, текст філософа бажано читати в оригіналі. Варто сказати, що в нас є не дуже добра традиція в гуманітаристиці, що передалася у спадок з радянського часу.
Ніцше — це філософ, якого таврували в радянські часи як прибічника мілітаризму націоналізму. Хоча він був противником цього всього. Його можна назвати філософом проти всіх «ізмів»: Ніцше антисоціаліст, антифемініст (однак феміністки дружили з ним і посилаються нині тільки на нього).
Він оголив той момент, що для філософії важливі не так раціональні побудови, а наша тілесність. Це теж шлях до пізнання: ми пізнаємо не тільки за допомогою розуму, але й за допомогою тілесності.
Лариса Денисенко: Чи притаманне філософам хуліганство? Чи є така риса у Ніцше?
Тарас Лютий: По-перше, Ніцше був не надто визнаний, рецензії на його книги часто траплялись критичні і він страждав через це. Одного разу, перечитуючи газету, натрапив на рецензію, в якій його було названо «динамітом». Він вважав себе філософом майбутнього, називав себе завжди невчасним. Ніцше відмовляв читати свої книжки, кажучи, що вони розчарують.
Я назвав би його інтелектуальним провокатором, адже провокатори хочуть підтримувати суспільство у стані постійного збурення.
Ольга Веснянка: Про які філософські меми у масовій культурі йдеться у вашій книзі?
Тарас Лютий: Це цікаво з тієї точки зору, що сам Ніцше був творцем мемів. Він був критиком філософських понять: не любив поняття «істина», називав її одним із варіантів хиби. Піддавав поняття інтелектуальній провокації.
Оскільки Ніцше любив грецьку античність, він часто послуговувався практиками епікурейців, стоїків. До прикладу, у стоїків він запозичив ідею про те, що все повертається. Сконструював вислів amor fati — любов до долі. Це означає, що ми маємо змиритися з долею, але, як казали ті ж таки стоїки: відважні люди йдуть долею, а розчарованих вона тягне за собою. Треба насмілитися прийняти виклик і прожити життя, зробити себе.