Одеський припортовий надто швидко втрачає ціну

В студії Громадського радіо Олександр Паращій, директор аналітичного департаменту «Конкорд Кепітал»

Любомир Ференс: Одеський припортовий завод час від часу повертається в медійну сферу у зв’язку із заявами очільників. І от буквально цього тижня Андрій Білоус – очільник Державного фонду майна почав озвучувати нові цифри. Одеський припортовий завод вже давно, ще за минулої влади, збиралися продавати і на здивування громадськості прозвучала цифра у сто п’ятдесят мільйонів доларів. Фактично чи не найвища цифра була озвучена за всі ці роки, поки нібито цей завод хотіли продавати. То чому така низька ціна? З чим це пов’язано? І чому Одеський припортовий завод є таким ласим шматком для політичних сил, адже є часті заяви, що на вході від нього годується «Народний фронт», а на виході – «Блок Петра Порошенка»? Чи може він бути такий привабливий інвесторам? 

Олександр Паращій: Ми повинні розуміти, що Одеський припортовий завод – це газ, фактично газовий трейдер. Він купує газ і продає його трішечки переробленим. Бізнес дуже простий, хоча це технології, а насправді головне – це різниця в ціні газу і ціні аміаку або карбаміду. Тому очевидно, що той, хто має газ, може претендувати на цей завод. Він також має своє особливе стратегічне значення, бо є заключною ланкою аміакопроводу, який тягнеться з Росії, Тольятті й Горлівки – на жаль, не працюючого сьогодні заводу. Це навіть певний контроль за російськими виробниками аміаку.

Любомир Ференс: Тобто ціннішим є не так Одеський припортовий завод, як аміакопровід, що до нього веде?

Олександр Паращій: Так. Аміакопровід не є власністю заводу, але точка виходу з цього аміакопроводу фактично перебуває на території заводу і він продається разом із цією точкою.

Едуард Лозовий: Наскільки я знаю, росіяни намагалися влаштувати альтернативну площадку для відправки аміаку десь на березі Азовського моря, будували термінал, вгатили туди мільярди, але не добудували. Тобто Одеський припортовий – монополіст?

Олександр Паращій: Він є монополістом по перевалці в Україні і одним із небагатьох шляхів по перевалці російського аміаку. Так, у нього дуже серйозна стратегічна позиція, хоча на перевалці він заробляє зовсім небагато. Але це серйозний стратегічний контроль.

Любомир Ференс: Яка реальна ціна його на даному етапі?

Олександр Паращій: Якщо говорити про сьогоднішній день, то Фонд держмайна мав би ще й доплачувати за те, щоб хтось його взяв. Сьогодні він є збитковим, тому що міжнародні світові ціни на аміак і карбамід нижчі, ніж собівартість виробництва цього аміаку і карбаміду на заводі. Така ситуація тимчасова, ціни скоро зміняться, але ми повинні розуміти, що ті гроші, які рахував Фонд держмайна ще кілька місяців тому, залежно від курсу – від 500 до 550 мільйонів доларів – це не та ціна, яка відповідає тій ситуації, в якій перебуває сьогодні завод.

Любомир Ференс: Але не всі з вами погоджуються. Микола Щуріков – заступник директора Одеського припортового заводу, перший заступник голови правління ОПЗ, якого влітку, разом із головою управління наглядової ради ОПЗ Сергієм Переломою затримала Спеціалізована антикорупційна прокуратура України, а також Національне антикорупційне бюро – по них йшло кримінальне провадження, згідно з яким вони розтратили кошти заводу. Там називалася сума в близько 250 мільйонів гривень. Микола Щуріков заявляв, що вдалося вивести завод в плюс вперше за два роки.

Олександр Паращій: В 2015 році ціна на аміак була 300 доларів за тону, сьогодні – 170. Хороша різниця між ціною аміаку і газу. Тоді завод був справді прибутковий. Але в мене є питання до тієї прибутковості, яку показав завод, тому що за нашими розрахунками, вона могла бути набагато більшою.

Любомир Ференс: На вашу думку, кому цей завод може бути цікавий? Три-чотири роки тому називалися прізвища Фірташа, назви російських компаній. Зараз в умовах війни між Україною і Росією за територію на Донбасі апріорі російські компанії не зможуть придбати, якщо б і хотіли. Хто зараз готовий купити і викласти зазначені півмільярда?

Олександр Паращій: В 2009 році мова справді йшла про майже 600 мільйонів доларів по тому курсу. Пан Коломойський був готовий купити за п’ять мільярдів гривень. Зараз пан Щуріков теж говорив про можливість купівлі заводу за п’ять мільярдів гривень, що вже 200 мільйонів доларів. Щодо потенційних покупців, то очевидно це Дмитро Фірташ, який вже має серйозний подібний бізнес в Україні, хоча й втратив декілька заводів в Донецькій і Луганській області, але залишається серйозним гравцем. Ну і, звичайно, Ігор Коломойський, який теж є в цьому бізнесі і має свої джерела газу.

Едуард Лозовий: Є інформація, що «Азоти» Фірташа починають уникати від сплати заборгованості тому ж «Промінвестбанку». Тобто справи у нього йдуть дедалі гірше. Чи варто взагалі приватизовувати завод зараз, при такій ціні? Чи, може, зупинити цей процес?

Олександр Паращій: Зараз точно не час. Потрібно дочекатися стабілізації ситуації на ринку хімічних добрив. З іншого боку ми бачимо, шо буквально два місяці тому завод продавали за 530 мільйонів доларів, сьогодні вже 150, і то не впевнені, чи знайдеться покупець.