Уривок ілюстрації до роману «Дикий мед»
Про війну у літературі ми поспілкувалися із професоркою кафедри літературознавства Києво-Могилянської Академії Вірою Агєєвою.
Віра Агєєва: Говорити про українську літературу немає сенсу, не додавши прикметник «радянська». Так от, після 9 травня 1945 року була спроба в усій радянській літературі «перевоювати війну». Тобто війна була трагічна, а література, яка була цілковито контрольована цензурою, мусила дати лаковану, красиву, героїчну, переможну війну. І ці лаковані епопеї проіснували, як мінімум, до кінця 50-х років.
З Хрущовською відлигою прийшло покоління письменників, які писали «літературу окопної правди». Почали писати ті, хто пройшов війну лейтенантами. Ось тоді зазвучали голоси. Але треба сказати чесно, що в українській літературі цензура була потужнішою, і українська воєнна проза прозвучала менш резонансно. Тоді найбільш резонансним був Василь Биков.
Таким переламом для української літератури був 1959 рік. У цьому році вийшла «Людина і зброя» Олеся Гончара. Олесь Гончар пішов на війну у студентському батальйоні. Це був тяжкий солдатський досвід – він мінометником пройшов війну.
Наступного року вийшов дуже добрий роман Леоніда Первомайського «Дикий мед». Первомайського сьогодні трохи забули, але про війну він писав, певно, найсильніше з усіх українських письменників. «Дикий мед» – дуже сильний роман.
Плюс в романах про війну тоді, на початку 60-х, проговорили травму 37-го року. Персонажі цих романів постійно повертаються до того, що з нами було 37-го року, чому арештовували й що там було. Про Голод говорити так і не дозволили.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
? якщо у вас Android
? якщо у вас iOS