Олександр Аксінін — український художник-явище, ім’я якого було призабуте

В студії “Громадського радіо”  — Олена Грозовська, кураторка виставки «Лабіринти Аксініна» у Національному художньому музеї України.  Спільно з галереєю «Дукат» в музеї представляють ретроспективну виставку культового андеґраундного художника 1970–1980-х років Олександра Аксініна (1949–1985). За 35 років життя Олександр Аксінін створив понад 300 офортних робіт та чималу кількість акварельних малюнків, точне число яких досі є невідомим.

Ірина Соломко: Чому саме Олександр Аксінін? 

Олена Грозовська: Ми, галерея «Дукат», давно займаємося творчістю цього автора, проводили виставку, яка називалася «Аксінін та його кола». Це постать особлива і унікальна в українському мистецтві, він ще за життя став таким центром тяжіння і такою дуже важливою персоною в андеграунду львівському, і навколо нього утворився певний круг художників, однодумців. Ми презентували виставку цю в «Дукаті», а зараз його персональна виставка нарешті в Національному музеї. Аксінін заслуговує на це. Всі, хто про нього пишуть, або говорять, кажуть, що це художник-явище. Це людина, яка створила якусь особливу свою мову. На жаль, його ім’я було призабуте. Вузьке коло його шанувальників, друзів, зберегли його роботи, щоденники, які ми видали до виставки. Можна придбати двотомник його. Зараз там представлено близько 200 його робіт, це графіка, він мініатюрист, можна сказати. Це надзвичайно цікаві, складні і технічно, і змістовно, роботи.

Олена Грозовська: По відношенню до Олександра Аксініна, доречно вживати цей термін, він був дійсно справжнім андеграундним художником, тому що він прожив дуже коротке життя, трагічно загинув 85 року в авіакатастрофі під Золочевом. Це теж таки містичний момент, він панічно боявся літаків. Його друзі кажуть, що він до певної міри це сценарій перебачив, він знав, що він розіб’ється. Але він за коротке це життя, 35 років, зробив дуже багато робіт. Він ніколи не був борцем, нонконформістом, але це людина, яка обрала такий шлях внутрішньої міграції. Він достатньо рано для себе поставив таку мету не працювати в системі радянській. Він починає досить маргінальне життя, створює роботи, дуже задешево їх продає. Але для нього цей матеріальний бік життя не був дуже важливий, і він стає таким центром львівської богемної тусовки. Він працює вночі, до речі це пов’язано з тим, що художник, який робить такі мініатюрні речі, йому легше працювати вночі, ритм серця уповільнюється, і це дає певні переваги. Він за життя мав лише дві виставки персональні, в Таллінні і в Польщі.

Він не встиг реалізуватися, він творив світи мистецькі, які дуже важко було зреалізувати на якомусь офіційному рівні в ті часи.

Василь Шандро: Тобто він не був трендовим художником?

Олена Грозовська: Ні. Але він був дуже в тренді, якщо ми говоримо про тогочасні дискурси мистецькі. Він дуже активно спілкувався з художниками прибалтійськими, польськими, товаришував з московськими концептуалістами. Він був інтелектуалом і оце інтелектуальне середовище культивував в тому ж Львові, в якому прожив все життя.

Олена Грозовська: Так, про це певною мірою і виставка: про покоління, можливості. Зараз людям, яким 20 років, дуже складно зрозуміти, що коридор можливостей у художника тієї епохи був дуже вузький. Людина або могла служити десь офіційно, працювати, і в цій парадигмі радянській існувати – і це було надзвичайно важко для талановитої мислячої людини. Інший шлях – це еміграція. І, до речі, Аксінін і його дружина  (теж дуже цікава художниця, письменниця Енгеліна Буряковська), вони намагалися виїхати, але не вийшло. І третій шлях – вибудовувати якусь паралельну реальність ,і соціальну, і якусь художню. В нього це абсолютно паралельний світ ,він достатньо складний, і з цим пов’язаний теж такий певний період забуття.

Василь Шандро: Це мабуть не дуже популярна тема: все ж-таки 20 століття українського мистецтва ми політизуємо… Але була ще категорія людей, які не були втягнуті в політичний процес, і не потрібні були і в той період, і вже в кінці 80-х, на початку 90-х не було куди їх притулити. Аксінін до цієї категорії належить?

Олена Грозовська: Так. Це покоління більше було проявлене в російському мистецтві. Інтелектуали, які намагалися знайти якусь таку роботу. Аксінін належить до цього покоління. 

ДОВІДКА: Олександр Дмитрович Аксінін (* 2 жовтня 1949, Львів — † 3 травня 1985, Золочів, Львівська обл.) — художник-графік, жив і працював у Львові. Його називали “львівським Дюрером” за досконале володіння технікою офорту та прецизійне опрацьовування деталей, а також “Піранезі ХХ століття” за драматичні і бездоганні конструкції.

1981 року Аксінін написав свою лаконічну автобіографію для есею Віктора Крівуліна про творчість художника, де він свідомо протиставив свій внутрішній світ зовнішнім подіям, а факти біографії поєднав з власним художнім та метафізичним досвідом:

“1949 року нібито російська людина народилася в нібито європейському місті Львові.
Православний.
1972 рік – диплом Поліграфічного інституту, за фахом графік.
1977 рік – 1-ше одкровення з супутнім відчуттям часу.
1981 рік – 2-ге одкровення з супутнім відчуттям вічності.
1979 рік – перша персональна виставка в Таллінні.
1981 рік – друга в Польщі.
Все.”

***
3 травня 1985 року, повертаючись з Таллінна, Олександр Аксінін загинув у авіакатастрофі над Золочевом, що неподалік Львова.