Оскільки ми були бездержавними, то й історичної картини у нас не було — художник Олександр Мельник

17 січня у Центральному будинку художника відкрилася виставка «Від Трипілля до сьогодення», яка триватиме до початку лютого.

До 2 лютого 2020 року у виставкових залах Центрального будинку  художників демонструється дев’ята бієнале мистецтва історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників».

Виставковий комітет відібрав для експонування близько трьохсот творів митців з усіх регіонів України. І хоча проєкт задумувався для відродження історичної картини, все ж, як завжди, в ньому беруть активну участь скульптори, а останнім часом зі своїми актуальними творами і плакатисти.

Як і на попередніх виставках, глядач, пройшовши експозиційними залами, здійснить мандрівку в часі крізь кілька тисячоліть, крізь всі періоди історії України: трипільський, скіфський, давньоруський, козацький, зародження капіталізму, революції 1917-1921 рр., совєтський і, нарешті, відродження української державності в наш час.

Наскрізною темою виставки є духовність, яка спочатку проявлялась у язичницьких віруваннях наших предків, а з прийняттям Руссю християнства, все духовне життя зосередилось навколо Церкви. На жаль, свою духовну незалежність нам завжди доводилося захищати так само як і державну, бо без духовної незалежності не може бути й державної. Це добре розуміли й розуміють наші вороги. Тому так люто нищили і знову намагаються не допустити відродження, визнання у світі незалежності Православної церкви України.

Алегоричним уособленням нашого духовного протистояння ворогу може бути скульптура Анатолія Куща «Христос і антихрист». А його «Княгиня Ольга», «Володимир Хреститель», «Ярослав Мудрий», «Петро Могила» гідно представляють тих, хто проповідував, утверджував, захищав християнство в Русі-Україні.

Цю галерею продовжують образи митрополита Василя (Липківського) і патріарха Володимира (Романюка) роботи Леоніда Гопанчука, образ патріарха Філарета (Денисенка) створений Миколою Кутняховим, портрет митрополита Епіфанія (Думенка) написаний Олексієм Григоровим і портрет Блаженнішого Любомира (Гузара) роботи Богдана Ткачика. А Василь Корчинський спеціально до нашої виставки написав епічне полотно «Будівничі Українського Православ’я», присвячене наданню Томоса про незалежність Православної церкви України.

На виставці можна побачити твори класиків української образотворчості, що вже відійшли у засвіти: Івана-Валентина Задорожного, Миколи Стороженка, Веніаміна Кушніра, Олександра Івахненка, а також видатних майстрів сучасності Віри Баринової-Кулеби, Володимира Пасівенка, Феодосія Гуменюка…

Не зважаючи на формотворче різноманіття, усю експозицію об’єднує висока духовність представлених в ній творів.

Олександр Мельник: Всі значимі віхи історії відображені у нашій виставці. Зокрема, є твір, присвячений Голокосту — «Молитва» Геннадія Гольда. Це рабин молиться на попелищі.

Взагалі ця дев’ята виставка присвячена набуттю духовної незалежності України, тобто наданню Томоса про незалежність Православної Церкви України. Ми це вирішили ще торік, коли Томос був наданий, оскільки ми кожну виставку присвячуємо визначним подіям.

І задумувалася вона так, щоб показати всю нашу історію, і не просто показати, а правдиво показати. Якби правдива історія була раніше показана, то не було б такої потреби в цих виставках. А оскільки ми були бездержавними, в нас і історичної картини по суті не було. Я можу назвати чотири-п’ять великих полотен на українську тематику українських художників, і все. Наприклад, це Олександр Мурашко «Похорон Кошового», Микола Васюк «В’їзд Хмельницького в Київ», Микола Самокіш «Бій Максима Кривоноса із Яремою Вишневецьким». А також я вважаю українським художника Іллю Юхимовича Рєпіна, адже він з Харківщини — з Ізюма, козацького роду — прізвище його діда було Ріпа. Навіть по творчості його видно, як він ставився до того чи іншого народу, як він висвітлював історію того чи іншого народу. Мені дуже врізалося в пам’ять, коли на Майдані я побачив на наметі дві репродукції Рєпіна — «Запорожці, які пишуть листа турецькому султану» та «Бурлаки на Волзі». От його ставлення і його розуміння народів. Тому я вважаю його українським художником. І все — таких великих українських історичних полотен більше немає.

Я думав, що з набуттям незалежності буде вибух історичного жанру. Але, не жаль, Верховна Рада відмовилася від ідеології, а мистецтво — це і є ідеологія. Тому ми вирішили проводити такі виставки, щоб заохотити художників брати участь у історичному проєкті.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.