Паоло Джордано: Самотність — це щось конче необхідне і її треба захищати

Василь Шандро: Паоло, ви вперше в Україні?

Паоло Джордано: Ні, не вперше. Вже бував тут як турист.

Тетяна Трощинська: Що стало предметом вашого туристичного зацікавлення?

Паоло Джордано: Я приїхав влітку після Майдану. Потягнуло сюди, тому що ніколи тут не був. До того ж, я працюю журналістом і професійна цікавість привела мене сюди.

Василь Шандро: Сильно відрізнялося те, що ви побачили, від того, що повідомлялося в італійських ЗМІ?

Паоло Джордано: Я би не сказав, що різниця була кардинальною. Але приїхав сюди вже після того, як все відбулося. Відтак, все затихло й було спокійно.

Василь Шандро: Видавництво Старого Лева видало переклади двох ваших книжок. Цими днями маєте можливість поспілкуватися із читачами. В одному з інтерв’ю ви сказали, що локації, де відбувається дія, є загальноєвропейськими. Це задля того, щоби мати більшу публіку?

Паоло Джордано: Якби в мене були письменницькі секрети, я б їх використовував, але навряд чи ділився б ними. Насправді, пишучи книгу, я думаю не про аудиторію, а про те, як цю книжку написати. Моя родина не є традиційною італійською, тому, мабуть, і в книзі немає якихось народних італійських рис. В ній є універсальність, яку я називаю європейськістю.

Тетяна Трощинська: Що вплинуло на вашу творчість?

Паоло Джордано: Те, що, зростаючи, я читав не лише італійську літературу, а й французьку, німецьку, американську. І все це впливає. Я переконаний: прочитані книги мають на нас більший вплив, аніж оточення. І я радий, що так багато читаю.

Свою роль зіграв і фактор міста, де я зростав — Торіно. Я розумів і відчував, що живу в Італії, але знав, що поблизу Франція, гори — подих європейського повітря.

Я багато подорожую східною Європою, щоб розвінчати міф, що всі східноєвропейські країни однакові

Василь Шандро: На вашу думку, чи є Італія в чомусь країною консервативною, традиціоналістською?

Паоло Джордано: Насправді, я вважаю, що кожна країна по-своєму консервативна і, в кінці кінців, має свій вияв націоналізму. Питання в тому, як вона дає собі раду з цим.

Італія не є чимось монолітним в національному плані: північ кардинально відрізняється від півдня, а схід від заходу. Національна ідея у кожній з цих груп відрізняється. Якщо і є національні сили, партії, то вони мають локальний масштаб, що зумовлює можливість їх контролювати. Це є італійським позитивом у порівнянні з іншими країнами Європи, де націоналізм останнім часом дуже посилився.  

Звісно, я страшенно ціную все італійське. Але це й питання покоління: я водночас ціную все європейське, Європу як цілісність. І це в мені рівнозначне.

Тетяна Трощинська: А навіщо це вам як людині, громадянину?

Паоло Джордано: Це хороший спосіб розширити світогляд, а це необхідно кожному.

Василь Шандро: Однак ми часто можемо почути те, що втрачаємо оригінальність, розчиняємось. Сучасні соціологи, філософи пишуть про глобалізацію.

Тут ми підійшли до вашої книги «Самотність простих чисел». Людина в глобалізованому світі стає більш чи менш самотньою?

Самотність —  це щось конче необхідне і її треба захищати

Паоло Джордано: Питання глобалізації і розчинення, як я вважаю, є не так культурним чи пов’язаним з ідеєю цілісності Європи. Воно, радше, базується на економічних принципах.

Що ж до питання самотності — це те, що є у кожному з нас і ми цю самотність маємо захищати. Це щось абсолютно безцінне — особливо, в глобалізованому світі.