Партизанський рух живе досі, він нікуди не подівся — колишній заручник бойовиків «ЛНР»

16 квітня у результаті взаємного звільнення утримуваних осіб на підконтрольну Україні територію повернулися 20 громадян, яких утримували на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей. Серед них і луганчанин Сергій Русінов

Ведучі

Валентина Троян

Партизанський рух живе досі, він нікуди не подівся — колишній заручник бойовиків «ЛНР»
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/05/hr-hh-20-05-08_rusinov.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2020/05/hr-hh-20-05-08_rusinov.mp3
Партизанський рух живе досі, він нікуди не подівся — колишній заручник бойовиків «ЛНР»
0:00
/
0:00

Із ним поговорили про життя в окупованому місті, затримання, ув’язнення, про те, що йому закидали бойовики і, звісно ж, про його повернення додому.

Сергій Русінов

Валентина Троян: Про вас відомо, що ви були студентом на момент затримання і мали проукраїнську позицію. Але хотілося б дізнатися про вас більше: де ви вчилися, чому залишилися у Луганську, чи збиралися виїхати і обставини затримання.

Сергій Русінов: Я навчався у коледжі культури і мистецтв. Виїхати хотів, але були обставини, через котрі не міг цього зробити.

Валентина Троян: Ви не приховували свою проукраїнську позицію, і до 2018 року, поки вас не затримали, говорили, про що думаєте?

Сергій Русінов: У перший час я намагався «гнути свою лінію», але потім особливо нічого не розповідав. Можна було багато наговорити, і тоді я б фізично не зміг би вже нікуди поїхати.

Валентина Троян: Чи були однодумці серед ваших друзів?

Сергій Русінов: Були, так. Наприклад, Артем – хлопець, котрого поміняли у 2017 році. Він з Луганського УЛЬТРАС. Також є в нас спільні знайомі, на щастя, всі вони вже на вільній території України.

Валентина Троян: Коли ви вступили до коледжу, чи могли ви там вільно висловлювати свої думки?

Сергій Русінов: Всі, хто мене знав, з першого дня чули мою позицію стосовно «дирявих республік» – від вчителів до хлопців.

Валентина Троян: Чи були у вас суперечки з викладачами чи керівництвом коледжу з цього приводу?

Сергій Русінов: Ніхто не сперечався, всі люди культурні.

Валентина Троян: Наскільки вільно там можна висловлювати такі думки зараз? Нам в Києві здається, що на окупованих територіях немає свободи слова. Чи є якийсь супротив чи бажання говорити проти того, що каже окупаційна влада, і висловлювати свої думки?

Сергій Русінов: Партизанський рух живе і досі, він нікуди не дівся. Але висловлювати свою точку зору можна до певного часу. Активно підтримувати не варто, адже просто закриють, віднімуть здоров’я і толком нічого не доб’єшся.

Валентина Троян: Ви так говорите, виходячи зі свого досвіду, чи ви це і раніше розуміли, але не могли себе стримати у своїх висловлюваннях?

Сергій Русінов: Я розумів, що, якщо я не поїду, то мене пов’яжуть. Але якось обходилося, не було ніяких серйозних натяків.

Валентина Троян: Як вас затримували?

Сергій Русінов: 24 квітня 2018 року на репетиції в Будинку культури. Ми зайшли до залу, почали спускатися до сцени і хтось мене покликав. По голосу почув, що людина не знайома і дуже в неї підозріла інтонація. Я повернувся, мені показали посвідчення співробітника. Я розгубився, глянув на двері, але зрозумів, що смикатися не слід. Тому погодився мовчки проїхати з ними і все.

Валентина Троян: Як далі розгорталися події?

Сергій Русінов: Нічого особливого, мене просто затримали. Спочатку – за підозрою в екстремізмі. За три дні до затримання я щось відчував, тому повидаляв всі свої пости у соціальних мережах. Плюс я вже збирався за тиждень-два виїжджати.

Валентина Троян: Найбільш розповсюджена інформація про те, що вас затримали, зокрема, за надпис у соцмережах «Люблю хардкор, маму і Україну». Наскільки це відповідає дійсності?

Сергій Русінов: І це теж. Спочатку мені приписували екстремізм, зробили скріни, там були матеріали націоналістичного характеру. Потім мені причепили участь в діяльності терористичної організації за підтримку полку «АЗОВ», вербовку приписали. Деяким моїм знайомим я пропонував поїхати зі мною найближчим часом, але ніхто не поїхав – пішли свідками в мене по справі.

Валентина Троян: Ви планували виїхати на підконтрольну Україні територію і що там робити?

Сергій Русінов: Як мінімум, жити в нормальній  країні, почувати себе нормальною «білою» людиною. З відчуттям повної свободи казати, що я – українець, розмовляти українською. Якщо потрібно, взяти в руки прапор, пройтися вулицями, де ніхто косо на тебе не гляне. Це дорого коштує, знаючи, як в моєму місті до цього ставляться.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.