ednist.info
В гостях щотижневого проекту «Право на безпеку» — заступник начальника Управління патрульної поліції у Києві Олег Чувілкін.
Андрій Гарасим: Які покращення спостерігаємо на вулицях Києва за майже рік функціонування національної поліції?
Олег Чувілкін: Змінилось майже все: підхід до роботи, люди, кожен із патрульних зробив висновки про те, чи справді ця робота йому підходить. По статистиці — щодня отримуємо та опрацьовуємо по місту понад 1000 викликів: в середньому 1400, інколи цифра сягає 2000. Якщо поділити на 10 районів — виходить по 200 викликів на район.
Тетяна Трощинська: Це багато чи мало?
Олег Чувілкін: Хотілося б, звісно, менше викликів. Більшість із них — ДТП: їх цифра вдень сягає 200-250 випадків. Для міста це дуже багато.
Андрій Гарасим: Які є зміни у порівнянні із ситуацією 10 місяців тому?
Олег Чувілкін: Патрульні навчилися швидко та якісно оформлювати ДТП, вміють навадати першу допомогу. Сама кількість ДТП плюс-мінус така сама.
Тетяна Трощинська: З чим пов’язуєте те, що велика кількість припадає саме на ДТП?
Олег Чувілкін: Основна їх причина — алкоголь. За день в середньому 5 порушень здійснюються водіями, які сіли за кермо у стані алкогольного сп’яніння.
Андрій Гарасим: Якою є щоденна структура порушень?
Олег Чувілкін: Все залежить від днів: поширені крадіжки.
Андрій Гарасим: Наскільки криміногенною є ситуація в місті і наскільки вона є контрольованою?
Олег Чувілкін: Ситуація контролюється, інакше був би хаос. Патрульні постійно покращують свої якості у розкритті крадіжок.
Тетяна Трощинська: Де поділися поліцейські на вулицях?
Олег Чувілкін: Навіть мої друзі та родичі про це питають, адже як тільки поліція запустилась — постійно горіли маячки. Зараз патрулі їздять від завдання до завдання. Патрулів стало менше, що пов’язано із запуском поліції в інших містах, куди вони їздять передавати досвід. Так, у неділю запускатимемо Маріуполь.
Тетяна Трощинська: Чи зупиняються поліцейські, якщо їх зупиняти рукою?
Олег Чувілкін: Не завжди зупиняються, адже, як я вже казав, кількість патрулів зменшилася і вони працюють від виклику до виклику. До того ж, часто їх зупиняють, щоб просто запитати дорогу — вони не можуть щосекунди відволікатися на це.
Андрій Гарасим: Як звернути на себе увагу, якщо дійсно важливий випадок?
Олег Чувілкін: Краще все ж телефонувати у 102.
Андрій Гарасим: На скільки зменшилась кількість патрулів?
Олег Чувілкін: Коли вони запускались у Києві — було 2000 чоловік. Зараз їх поменшало на 40%.
Андрій Гарасим: В Києві є більш криміногенні райони, менш криміногенні. Можете їх назвати?
Олег Чувілкін: Найбільш криміногенні — спальні райони Києва. Центральні райони відносно криміногенні.
Тетяна Трощинська: За останні 10 місяців функціонування поліції, які показники можуть свідчити про можливе зростання безпечності для дітей?
Олег Чувілкін: Наші патрульні в школі окремо займаються цією справою: роз’яснюють школярам куди і у яких випадках треба звертатися.
Андрій Гарасим: Останнім часом побільшало розмов про дільничних поліцейських. На якій це стадії та як це працюватиме? Вони будуть при поліції?
Олег Чувілкін: Поки що не можу відповісти. Наразі вони не з нами, але ми щільно з ними співпрацюватимемо. Дільничний — це той же патрульний, але він має краще знати район у плані людей.
Андрій Гарасим: Як ви співпрацюєте із громадським сектором?
Олег Чувілкін: Співпрацюємо тісно, часто вони самі на нас виходять. Зокрема, й одним із напрямків моєї діяльності є масові заходи та публічна безпека. Звісно, на самому початку кредит довіри був величезним. З часом деякі моменти змінили статистику і це нормально.
Андрій Гарасим: Ви проводите зараз якусь інформаційну кампанію? Бачив дуже непогані ролики про насилля на вулицях, в сім’ї, зняті за сприяння міжнародної організації IREX.
Олег Чувілкін: Так, час від часу випускаємо ролики, інформуємо суспільство.
Тетяна Трощинська: Наскільки мені відомо, поліцейських окремо вчили працювати з проблемою насильства у сім’ї.
Олег Чувілкін: З приводу навчання, відбирають патрульних, які здібні і хочуть розвиватися у цьому напрямку. Про покращення у цій сфері говорити ще рано — пройшло мало часу. А загалом питання насильства у сім’ї тісно пов’язане із атмосферою у суспільстві. Американець, з яким я спілкувався під час патрулювання по Києву, зазначив цікаву деталь: у США при виїзді на випадки, що стосуються насильства у сім’ї, обов’язково потрібно когось із сім’ї (найагресивнішого) забрати у відділок.
Інколи взагалі важко визначити, хто винен у сімейній сварці. Ніколи не знаєш, чи зробив усе можливе. Хвилюєшся, чи не спровокував ще більшої хвилі агресії. Коли йдеш, думаєш про те, що там після цього відбувається. Словом, важко, адже думки ми не вміємо читати.