«Громадське радіо»
Лариса Денисенко: Як можна охарактеризувати це явище — друк книжок із мережевих текстів?
Катріна Розкладай-Хаддад: Це не є абсолютно новим явищем. У мережевій літературі зазвичай звертають увагу на інтерактивність, мультимедійність та нелінійність. Фейсбук-література — це література, яка народжується у Фейсбуці, а потім переходить на папір. А є література, яка з паперу переходить у мережу. І є ще такий тип літератури, який існує винятково у мережі. Із найяскравіших прикладів Фейсбук-літератури — проект Крістіни Бердинських «Єлюди». Він сконцентрував у собі усі переваги Фейсбука — живу мову і відсутність формалізації.
Інший проект, який мені дуже подобається — поетичне листування Маріанни Кіяновської та Мар’яни Савки. Вони близько місяця щодня переписувались віршами. Маріанна тоді перебувала у Паланзі в Литві, і Мар’яна відповідала їй зі Львова. З одного боку, це звучить як глибокий цікавий мистецький твір, який надихає, з іншого — воно абсолютно вписалось в інтонацію Фейсбука, звучало як розмова.
Ще один проект, про який не можу не згадати як його учасниця — поетично-мистецький проект «Я на тебе чекатиму під деревом каїсе-дра». Він існує у Фейсбуку, але ми виходили із презентаціями у «реал». Можливо, колись він вийде друком як антологія, але книжка не передасть усього дійства — музики, читання. Сенс цього проекту — розмова сучасних українських та африканських поетів через переклади.
Лариса Денисенко: Чим вирізняється література блогерів? Наскільки вона спланована?
Катріна Розкладай-Хаддад: Це залежить від природи творчості. Бувають люди, які чітко усвідомлюють, що вони роблять, і планують свою діяльність наперед. А є люди, які працюють більш інтуїтивно. Я згадую проекти «живого журналу» політичної сатири. Зараз український сегмент більше використовує Фейсбук.
Лариса Денисенко: Чи можуть видавці шукати нових авторів і нові жанри у мережі?
Катріна Розкладай-Хаддад: Нове — це трохи забути старе. Жанр роману у листах досить довгий час був популярний, і нового тут нічого не має. Тільки раніше це більше стосувалося публіцистичної літератури. Побачимо, наскільки це буде продуктивним у художній літературі. Наразі із того, що я читала, мені більше подобаються збірки творів різних авторів, пов’язані з однією подією. Це новий інструмент і спосіб, але не новий жанр.
Лариса Денисенко: Наскільки цікавими є проекти, які подають зріз суспільний настроїв за допомогою матеріалів мережі?
Катріна Розкладай-Хаддад: Мені здається, що це досить цікавий підхід, важливий для фіксування і осмислення моментів, бо у мережі це йде як суцільний потік, і щоб це осмислити, потрібно зупинити момент. Це буде цікавим і для майбутніх дослідників.
Недавно вийшла збірка «Літопис самовидців», до якої увійшли і дописи з Фейсбуку, і окремі твори із різних сайтів, і новини. Мені це трошки за композицією нагадало «Записки самашедшого» Ліни Костенко. Мені здається, що більш продуктивним і цікавим у такому форматі є нон-фікшн.
Лариса Денисенко: Наскільки ймовірно, що із дописів у соцмережах хтось збере книгу живих свідчень учасників і очевидців подій війни на Донбасі?
Катріна Розкладай-Хаддад: Я впевнена, що хтось вже це робить. Якщо це робили про Майдан, то про ці події це точно хтось робить.