Перенесені з АТО університети закріпачують вступників, — Єгор Стадний

Анастасія Багаліка: Чому ви критично налаштовані до цього закону?

Єгор Стадний: В усіх питаннях, що торкаються переселених університетів, у політиків відключаються мізки і включається банальний популізм.

В Україні є понад 300 вищих навчальних закладів. Очевидно, що їх не бракує, що кількість студентів зменшилась за останні роки майже вдвічі, а кількість навчальних закладів залишилась такою ж.

У цій ситуації бракує конкурентного розподілу фінансування між цими вишами. Верховна Рада в умовах, коли закладів не бракує, збільшує їх кількість, і робить неконкурентним фінансування перенесених університетів і просто надає їм фіксовані обсяги держзамовлення на всі спеціальності і всі рівні.

Більше того — знімає будь-які вимоги акредитації і фінансування аж до того моменту, коли завершиться АТО — тобто перманентно. Економічного раціо тут немає взагалі.

Політично було б достатньо перенести по 1 закладу з Луганська, Донецька і Сімферополя, щоб показати, що ми плекаємо сподівання на реінтеграцію цих територій, що ми виховуємо еліту, яка з часом повернеться туди.

Але коли ми переносимо аграрний університет у Харків, де і без того три аграрних університети вже є, чи університети народного господарства у Маріуполь чи Кривий Ріг, де своїх наргоспів багато — у мене виникає питання до депутатів, хто з них насмілиться сказати виборцям: досить, ми загралися у популізм.

Переносячи ці університети, депутати закріпачують за ними вступників. Навесні цього року депутати додали ще одну пільгову категорію — вступники з окупованих територій на Сході. Їм дозволили вступати без ЗНО, що цілком логічно, бо вони не мають доступу до української шкільної програми.

Але їм дозволили вступати тільки до перенесених університетів. Це означає, що ми прирікаємо цю молодь на менш якісну вищу освіту. Перенесений у Старобільськ Луганський університет — це не якісна освіта. Й аграрний університет у Харкові — це не якісна освіта.

Якщо ми хочемо реінтегрувати цю молодь, ми мали б дозволити їм вступати без ЗНО по всій Україні, щоб їм відкрилися двері найкращих університетів. Немає нічого кращого, ніж м’яка інтеграція в суспільство нового міста за 4-6 років навчання в університеті.

Просто є колишній ректор одного з цих перенесених університетів, депутат БПП Віталій Курило, який собі пролобіював фактично постійний потік коштів, тому що вступники будуть до нього йти, бюджет буде фінансувати цей нещасний університет у Старобільську.

Ми вчергове поставили інтереси депутатів над інтересами простих людей, і це подали під соусом піклування про університети, перенесені з окупованих територій.

Анастасія Багаліка: Перенесли 18 вищих навчальних закладів. Як потрібно було вчинити з цими університетами?

Єгор Стадний: Влітку 2014 року ми прийшли до Квіта з ідеєю, що потрібно переносити не університети, а людей, тобто студентів і викладачів. Ми створили електронну базу викладацьких вакансій і запропонували МОН вчепити це на їх сайт, щоб витягнути викладачів, легких на підйом, або «ласих» кадрів.

Міністерство нам довго обіцяло взяти цю базу на сайт — нам залежало, щоб її регулярно наповнювали інформацією про вакансії — але ні Квіт, ні Гриневич, попри обіцянки, цим не зайнялися.

Було б логічно зробити так, як робилося ще в УНР, коли університет з Кам’янця-Подільського перенесли до Варшави. Тоді всій Європі демонструвалося, що є живий організм — університет.

Зараз так само можна було б демонструвати закордонним партнерам, що ми підтримуємо ці інституції. Але ж не треба 18 підтримувати, тим паче нежиттєздатних.

Анастасія Багаліка: У тексті цього закону є норми, які врегульовують побутові норми перенесених університетів, наприклад, виплати кредитів.

Єгор Стадний: Якби ми з самого початку нікого не переносили, не виникало б ніяких цих питань. Це все технічні речі, що університети не відповідають за майно, яке залишилось на окупованих територіях, за кредити, які розпочалися не за їхньої волі і влади.

Там набагато страшніші речі: їм дають фіксоване держзамовлення, вони звільняються від акредитації і ліцензування, вони мають за собою «закріпачених» вступників.

Як у таких умовах вони будуть стимульовані розвивати якість освітніх програм — для мене загадка, і я схиляюсь до думки, що якість освіти там буде найгіршою в Україні.

Анастасія Багаліка: Можливо, на продовження цього закону з’явиться закон, що врегульовує права вступників з непідконтрольних територій?

Єгор Стадний: Якщо Курило ініціював навесні «закріпачення» вступників за перенесеними університетами, то я не думаю, що він пропустить щось таке у парламенті, що цю норму пом’якшувало б чи скасовувало. Це елементарний лобізм своїх інтересів.

Його треба прямо питати: чому ми зі своїх податків повинні фінансувати ваш неконкуретний, нежиттєздатний університет?

Анастасія Багаліка: Можливо, реформа освіти зачепить перенесені виші?

Єгор Стадний: Цей законопроект про освіту консервує ситуацію. Депутати пильнують, щоб ніякі норми, які згорнуть їх починання, не проскочили. Всі ці речі будуть усунуті, коли депутатам не буде вигідно красуватися перед камерами і казати, що вони попіклувалися про перенесені університети.

Все залежить від виборця: якщо він «схаває», то вони будуть виходити і казати це. Там немає ні економічного, ні політичного раціо.

У світі немає такої практики повального перенесення інституцій. Зазвичай люди є ціннішими за інституції, і боряться за людей, а не за установи й організації.

Це смішно, коли депутат каже, що ми готуємо майбутню еліту, яка буде повертатися на Схід після реінтеграції територій. Ви запитайте молодь, чи вона хоче повертатися у зруйновані міста і взагалі в той клімат, який там пануватиме найближчі роки.

Шкода, що у нас немає політичної відповідальності за обіцянки, базовані на фантазіях чи гарній картинці на телебаченні.