Переосмислення Голокосту в Україні відбувається природно повільно, - Зісельс

Гість ефіру — правозахисник, голова об’єднання єврейських громад «ВААД—Україна» Йосип Зісельс.

Анастасія Багаліка: Чому і як 27 січня було проголошено ООН Всесвітнім днем пам’яті жертв Голокосту?

Йосип Зісельс: Я був присутній у 2000 році у Стокгольмі на міждержавній конференції пам’яті жертв Голокосту наприкінці січня, де пролунало це рішення запропонувати ООН зробити 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту. У 1945 році в цей день було звільнено Аушвіц. Це був німецький табір смерті. Там на той час залишилося дуже мало живих.

Якщо не помиляюся, у 2005 році ООН визнала це і прийняла рішення про рекомендацію урядам та парламентам країн ратифікувати і прийняти цю дату. У 2006 чи у 2007 Україна приєдналася до міжнародної спільноти, яка відзначає цей день.

Євген Павлюковський: Цікаво, що лише у 2012 на державному рівні почали відзначати цей день в Україні. Чому такий люфт?

Йосип Зісельс: Я не думаю, що це довго для нашої країни. Це якраз нормально. У нас все іде дуже уповільнено. 6 років — це не так і багато.

Євген Павлюковський: Якщо говорити про Голокост як частину національної історичної пам’яті, чи багато зрушень? Чи є зараз ця дата усталеною як частина нашої історичної пам’яті?

Йосип Зісельс: Ще треба багато працювати. Над цим працюють багато людей в Україні з громадянського суспільства, вчителі історії та інших гуманітарних предметів, які в позашкільних заходах, факультативах проходять ці трагічні сторінки нашої історії. Я не можу сказати, що це стало наративом українського суспільства, але все більше людей, починаючи з дитячих років, долучаються до цієї пам’яті. В інших країнах Голокост теж не став універсальною трагедією, навіть в Європі, одразу після того, як він відбувся. Це потребувало 40 — 50 років.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.