Фото зі сторінки "ТЕЛЬНЮК: Сестри" у мережі Facebook
14 листопада о 19:00 музичний проект «Наш Шевченко» транслюватиметься в ефірі Першого національного каналу.
Галя Тельнюк: Перший національний буде транслювати цілий фільм. Проект «Наш Шевченко» – це остання робота сестер Тельнюк, яка тривала 3 роки. Загалом є 13 пісень на вірші Шевченка, одна з них — на музику Валентина Сільвестрова («Садок вишневий коло хати»). Запрошую завтра всіх до телевізорів.
Василь Шандро: Пане Олеже, продюсувати подібні проекти, це ризик в Україні?
Олег Репецький: Очевидно, що так. Але ми не ставили за мету заробити на цьому проекті. Вийшло так, що коли накопичилась певна кількість пісень, ми вирішили їх зафіксувати. Сестри Тельнюк працюють у різних форматах, але в даному випадку, ми зрозуміли, що нічого, крім симфонічного оркестру, не підійде.
Ми грали з Національни симфонічним оркестром України, диригент – Володимир Сіренко. Це найкращий оркестр, який сьогодні є в Україні.
Василь Шандро: Роботу над проектом ви почали до Майдану?
Галя Тельнюк: Ще в 2013 році, так би мовити в благополучний час, коли ще нічого не передбачалося. Леся і справді геніальний провидець і композитор. От чому в червні 2013 року вона почала писати «Молитву»? Вона відчула, що вже було бажання цієї молитви, за людей, які будуть потім страждати. Друга пісня «Поставлю хату і кімнату» була написана в липні. Це також трагічна річ, яка була Шевченком написана десь за півроку до його смерті. За сім днів до розстрілу Майдану, раптом пишеться «І смеркає, і світає». Це дивні речі і ми мусили це укласти в такий проект.
Олег Репецький: Галя згадує більше драматичні пісні, але в програмі є також багато і світлих елементів, райських пісень.
Анастасія Багаліка: Все-таки основна частина проекту писалася після Революції Гідності?
Галина Тельнюк: Під час. Це було віддзеркалення тих подій і нашого ставлення до цього. Хотілося і світла, і Шевченко розкривався дуже серйозно для нас. Потребу любові взагалі до людства, землі, матері, дитини висловив Шевченко.
Василь Шандро: Чи погодитесь ви, що Шевченко не є тим набутком людства в тому плані, як ми говоримо про Шекспіра? Адже певні образи Шевченка є локальними і їх неможливо передати…
Олег Репецький: Перекладати Шекспіра в цьому плані легше, бо у нього тематика ширша. А у Шевченка є поєднання глибоконаціональних елементів відчуття. В цьому є не менше геніальності. Якщо добре його перекласти, тоді іншим народам було б легше знайти асоціації. Проблема нашої культури в тому, що іноземцями вона сприймається, як щось локальне. Це відбувається, бо в нас немає власного бренду.
Василь Шандро: Галю, під час Майдану ви казали щось на кшталт того, що після цих подій ми перестанемо соромитись власної культури… Ми перестали?
Галя Тельнюк: Це була перша революція наша національна. Ми відкинули від себе «совок». Це було наше небажання більше бути радянськими людьми. І тому Шевченко тут не такий, яким нам його показували за радянських часів.
За два роки після Революції Гідності біль не став легшим. Щодня, коли ми з Лесею молимося, ми завжди пригадуємо тих, хто загинув на Майдані. Для мене Хрещатик став навіки іншим. Все помінялося. Ми тепер живемо в зовсім іншій епосі і намагаємося творити щось нове і красиве.
В ефірі «Громадської Хвилі» прозвучали пісні з проекту «Мені однаково» і «Посаджу коло хатини».
Повний варіант розмови слухайте в звуковому файлі.