Валентина Троян: Як себе почуваєте, як здоров’я?

Андрій Антоненко: Здоров’я — слава Богу. Я, все ж таки, дбав про нього як міг. Не курив, займався активно спортом. Саме перебування у в’язниці має свої наслідки, як би ти за здоров’ям не слідкував. Психологічний та нервовий стан, усі ці обставини, кайданки, автозаки — це відбивається на здоров’ї. Особливо 10 місяців в ІТТ (ізоляторі тимчасового тримання — ред.), де не відчинялися вікна. Там скло затоноване — ти нічого не бачиш. Повітря ніякого, маленьке приміщення. Почалися з зубами великі неприємності, з зором. В ІТТ навіть фельдшера немає, треба «швидку допомогу» викликати. А якщо в тебе щось з зубами, то вони тобі можуть тільки анальгін запропонувати. У СІЗО трохи простіше, там хоча б є номінальна медицина. Навіть стоматолог є. Але все одно: «Хворієте? Ну, одужуйте!».

Валентина Троян: А як зараз вдома можна розв’язати питання зі стоматологом?

Андрій Антоненко: Адвокат має поїхати до судді, взяти дозвіл. Наприклад, мені зараз реально потрібно полікувати два зуби. Я маю домовитись із моїм лікарем. Він може сказати: «Давай завтра». Я кажу: «Окей». Дзвоню адвокату, він їде до судді та просить дозвіл на лікування. А вона каже: «Не дам». Або ж її немає. Або заступник не може дати. Або якийсь форс-мажор. Якщо ж вона дає дозвіл, тоді я маю подзвонити на пульт, де прив’язаний цей браслет, і повідомити про це. Так само з будь-якою процедурою.

От зараз треба вакцинуватися, бо імунітет «підгулявший».

Валентина Троян: А в СІЗО вас якось тестували?

Андрій Антоненко:  Та про що ви говорите? Мені там з такими боями завели людину з волі, щоб тест зробити.

Люди хворіють. Коли я був, у нашому корпусі чотири випадки були 100% підтверджені. Я теж перехворів. Думаю, що це все-таки був COVID-19, бо я так ніколи не хворів. Ця хвороба дивним чином перебігала.

Протестували мене вже потім, коли ми заявили про це медіа в суді. Тоді завели лікаря, протестували. Хоча я не чув, щоб у СІЗО тестували.

Про оточення

Андрій Антоненко: Там є різні люди. Є люди, про яких ніхто не знає, а їхні справи теж сфабриковані. Різні люди.

Валентина Троян: Міністр Малюська нещодавно сказав, що якщо вас суд визнає невинним, ви зможете подати запит на компенсацію.

Андрій Антоненко: Я тут завжди прошу замінювати слово «якщо» на «коли». Тому що ніхто з нас не причетний до злочину.

Валентина Троян: У вас є думки щодо цієї справи? Чому саме ви?

Андрій Антоненко: Важко відповісти. Мають відповідати ті, хто фабрикували.

Якщо так подумати, бралися публічні імена. Юля Кузьменко ж також відома волонтерка. Певно, бралися відомі люди, щоби якомога гучніше про це заявити. Я більше не знаходжу ніякої відповіді. Якби вони хотіли просто закрити цю справу, то може знайшли б якихось бідолаг, про яких ніхто не знає. Тут же їм треба було з помпою.

• Те, що вони демонстрували на брифінгу — все кудись поділося. Все розвалилося.

Вони мали взагалі закрити проти нас все. Але вони змінили прокурорів, вигадали іншу зовсім історію. І зараз маємо, що маємо.

Валентина Троян: Чому вас найдовше тримали під вартою? А жінок раніше відпустили?

Андрій Антоненко: Можливо, бо вони жінки? Може образилися на моїх адвокатів, тому що вони прямолінійно щось говорили. Існує така методологія: створення хибної думки щодо винуватості чи причетності. «Сидить, значить, є за що».

Свідків у справі 265. Я знаю лише одного — Сашка Положинського. Він був свідком, коли нам дарували ту злощасну коробку, пустий корпус від міни МОН-50. От його знаю.

Валентина Троян: Ви знали, що на вашу підтримку проводили багато акцій. Чи важливо це для людини, яка в неволі?

Андрій Антоненко: Це дуже важливо. Коли я їздив з концертами на фронт, мені завжди було цікаво, що відчуває людина. От я сиджу перед мікрофоном, співаю пісні. А коли я потрапив у таку ситуацію, зрозумів, що тут — не те, що пісня — кожне слово важливе, коли про тебе згадують. Це настільки мотивує, підтримує, не дає тобі впасти у відчай.

Валентина Троян: В ІТТ ви скільки пробули?

Андрій Антоненко: 10 місяців. Хоча взагалі-то в ІТТ не мають тримати більш як 10 діб. Вони утаємничили всі матеріали, боялись, що вся правда повилазить. З найпершого дня, коли вони поміряли мій зріст, а він не збігався, вони засекретили всі матеріали. І в адвокатів їх кілька місяців не було в доступі.

Валентина Троян: Що буде далі, після того, як вас відпустять?

Андрій Антоненко: Далі служба. Сили спеціальних операцій. Чин офіцера. Я чинний військовослужбовець. Просто не ходжу на роботу.

Я дуже переживав після того, як нас почало оббріхувати в ЗМІ вище керівництво держави. Дуже переживав як відреагує моє командування. Але, все ж таки, здоровий глузд переміг. Всі все побачили, підтримка була відразу.

Валентина Троян: Що ви знали про Павла Шеремета?

Андрій Антоненко: Нічого. От зараз я знаю, хто він. Я взагалі не знав про існування цієї людини. Я займався музикою. Ми їздили на фронт, співали.

Валентина Троян: З колегами Павла Шеремета, родиною ви мали розмови за цей час?

Андрій Антоненко: Звісно, ні.

Валентина Троян: Я розумію з реакції «Української правди», що вони все-таки хочуть, щоб слідство було проведено об’єктивно. Вони не схиляються до того, що все так, як розповідають правоохоронці.

Андрій Антоненко: Періодично я кажу такі речі: «Ну, послухайте, тут вже все очевидно. Поставте мене з Юлією поруч. Чому нас довгий час не зводили разом? Бо очевидно, що ми геть повністю відрізняємося від тих людей, що на плівці».

Я впевнений, що в «Українській правді» теж сидять нормальні люди, які все чудово бачать.

Я, до речі, бачив розслідування журналістів. Мені дуже сподобалося розслідування Гнапа, там є логіка.

Про підтримку родини

Андрій Антоненко: Уся школа, всі викладачі підтримували моїх дітей. Був чат окремий, де писали: «Ми вас підтримуємо, знаємо, що все це брехня».

Була максимальна підтримка з усіх сторін. Навіть правоохоронці, що були в ІТТ, конвоїри, нацгвардійці підтримували максимально. Не було жодної людини, яка б мала сумніви в моїй непричетності.

Повну програму слухайте в аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS