Про актуальні фобії українців розповідає Володимир Медведєв, нейрохірург, доцент кафедри нейрохірургії Національного медичного університету імені Богомольця.
Володимир Медведєв: Ми зараз живемо набагато краще, ніж жили колись люди. Але виходить парадоксальна ситуація. Люди, які жили у важких умовах, вони були постійно стимульовані стресовими ситуаціями. А якщо вони були стимульовані цими стресовими ситуаціями, то у них вироблялась певна стійкість до цих речей. Вони були більш загартовані, якщо можна так сказати.
Зараз ми позбавлені природних стимулів, які викликають у нас стресові ситуації. Позбавлені настільки, що у нас розвинена ціла культура підвищення адреналіну.
Страх – це реакція організму, основним завданням якої є пошук виходу з катастрофічної ситуації. А основа цього пошуку – створити в мозку домінанту, якусь основну мету. Мені сказали знайомі педагоги, що інформація запам’ятовується краще тоді, коли студентам створюється стрес.
Психотип українця має велику кількість залишків двох, парадоксально поєднаних між собою речей. З однієї сторони, це особистість, людина як така – господарник, на одну булаву три гетьмани тощо, з іншої сторони – значний доважок патерналізму. Українець він то господарник, але повинен на щось уповати, і от звідси страхи. З однієї сторони, ми недавно були свідками від 2005 до 2010 років страху, що немає сильної руки, з іншої сторони, з 2010 року з’явився інший страх – надзвичайно сильної руки.
Є страх перед війною. І дуже погано, коли його немає. Повинен бути якийсь запобіжник. Має завжди бути рівновага двох речей – прогрес, революційний запал, і має бути консервативний варіант, аби не йти з шаблею на танк.
Після Євромайдану страх став меншим. Виникає інша ситуація – страх перетворюється в трепет. Трепетне відношення має певне забарвлення страху, але людина відчуває перед собою щось величне, вона володіє вже страхом, це відчуття, коли все життя пробігає перед очима за один момент, і людина розуміє, що є річ більша за все це життя. Це одне з найвищих почуттів людини.