Лариса Денисенко: У вас була насичена програма: з Нью-Йорка ви прилетіли на Тернопільщину, потім до Одеси, далі – в Польщу, Італію та Київ. І я знаю, що у вас є підхід, що кожна людина, яку ми зустрічаємо, нас чомусь вчить. Чи вчать нас чомусь вірші, які ми читаємо, або проза, котру ми любимо?
Василь Махно: Я думаю, що література, звичайно, збагачує, бо це роздуми. Коли ти читаєш поезію чи прозу, ти заглиблюєшся сам у себе, адже ти порівнюєш себе з тим текстом або тими відчуттями, які тебе переслідують, коли ти читаєш текст.
Лариса Денисенко: В тебе були якісь тексти, котрі спонукали тебе писати? Або з кимось говорити на тему, до якої не повертався до того?
Василь Махно: Звичайно, що це було багато разів. Адже кожен текст, який я читаю, і не тільки свій, спонукає мене до якихось внутрішніх діалогів. І це процес безперебійний, коли ти осмислюєш прочитане. Я думаю, що найголовніше, коли ти відчуваєш в тому чи іншому тексті, що він ставить перед тобою якісь питання твого життя.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.
0