www.hromadske.tv
Пам’ятник Мазепі буде змушувати і полтавців, і приїжджих, принаймні, ознайомитись з історією України. А це сприятиме єдності українського суспільства, — каже Микола Кульчинський.
Тетяна Трощинська: Як сприймають встановлення пам’ятника люди?
Леся Гасиджак: Сьогодні битву за Мазепу виграно. Однак для мене стало відкриттям, що є люди зовсім протилежної думки. При чому люди середнього і старшого віку розуміють значення Мазепи, а от молодь цього не усвідомлює. І для мене це дуже прикро.
Ця тема надзвичайно важлива для полтавського середовища, адже там є різні категорії, серед них є й частина педагогів та музейників, які живуть по-радянськи. На мою думку, історична постать Мазепи не перейшла фазу переосмислення в незалежній Україні.Здається, що відкриття пам’ятника стане тією точкою неповернення, коли Полтава заживе по-новому.
Андрій Куликов: Як щодо Музею Мазепи?
Леся Гасиджак: Поки що цього у планах немає.
Я людина, яка проти нового пам’ятникотворення, але я й проти знесення. Я розумію, що у Полтаві багато пам’ятників імперських, але їх треба не зносити, а правильно називати.
Коли місяць тому я дивилась один із провідних каналів, який робить прекрасні сюжети про Полтавщину туристичну, і співробітник краєзнавчого музею на камеру, вказуючи на білу альтанку, каже, що там сталося щось із конем Петра І — хіба нам немає про що розповідати в незалежній Україні?
Тетяна Трощинська: Кінь Петра І — це віра переважної більшості музейників чи небажання переосмислити, дізнатися нові факти і по-новому їх подавати?
Леся Гасиджак: Як на мене, другий варіант. Це небажання говорити щось, що відрізняється від того, що ти говориш 30 років поспіль.
Андрій Куликов: Окресліть коротко роль Мазепи.
Леся Гасиджак: На сьогодні Мазепа — це видатний громадський діяч, один із провідних будівничих української держави в наступних її формах і трансформаціях, меценат, культурний діяч
Андрій Куликов: З вашого погляду, з чого починати переосмислення?
Леся Гасиджак: Сьогодні ми маємо набагато більше можливостей, ніж 20 років тому. Немає нині нічого недоступного. Кожен може черпати інформацію, є море оцифрованих архівів. Не завжди на це потрібно витрачати гроші, часто це вільно і доступно.
Телефоном спілкуємося з ініціатором встановлення пам’ятнику — Миколою Кульчинським.
Андрій Куликов: Чому ви як ініціатор встановлення пам’ятнику вважали, що це вкрай необхідно Полтаві?
Микола Кульчинський: Встановлення пам’ятників має дуже багато смислів. Перший — перемогти імперську пропаганду, яка дуже сильно, послідовно і хитромудро вкорінювалася тут, у Полтаві: міфи про великого і доброго Петра, про «единое отечество». І це була неправда, і це було несправедливо.
Я над цим працював, починаючи буквально з перших років незалежності: ставив хреста загиблим козакам у Полтавській битві і проводив багато інших заходів.
З другого боку, пам’ятник Мазепі збудовано народним коштом, отже, це є виявом громадянського суспільства. Пам’ятник покликаний закреслити всі ті роки перебування у російському рабстві. А чому у Полтаві? Бо постраждали від великої катастрофи. Зрада полковника Носа у Батурині її і зумовила. Там було 15 тисяч відбірного сердюцького війська, понад 100 гармат. Зрада полковника зумовила крах шведсько-українського союзу.
Андрій Куликов: Що це за сердюцьке військо?
Микола Кульчинський: Це особиста гвардія гетьмана.
Андрій Куликов: Довкола пам’ятників трапляються різні історії. Наскільки ви певні у тому, що не буде наруги над пам’ятником Мазепі?
Микола Кульчинський: Спроби, може, й будуть, але я впевнений, що не від громадян України. Пам’ятник Мазепі буде змушувати і полтавців, і приїжджих, принаймні, ознайомитись з історією України. А це сприятиме єдності українського суспільства.