Пропоную продавати книжки 18+ за паспортом, - Ростислав Семків

Василь Шандро: Що таке Інститут книги, і які його основні функції?

Ростислав Семків: В багатьох європейських та світових країнах є подібні інституції. І є надзвичайно відомі, такі як Ґете-Інститут, Французький інститут або Британська рада. Це окремий підрозділ, який, як правило, створюється при Міністерстві культури. Це інституція, яка цілеспрямовано займається популяризацією читання і поширення книжкової культури. Така організація покликана розвивати ці напрямки всередині країни, але найголовніше, що у перспективі, – популяризація національної літератури за кордоном. Це має зробити українську літературу більш видимою закордоном, до чого ми рухаємось.

Але для цього потрібно попрацювати і у нашій країні. Бо справа поширення і читання книжки є ще далекою від успішності. Я згоден, що книговидавничий ринок в Україні сформований, але він ще слабкий. В українського видавництва зараз вже не є проблемою наклад певної книжки у 1000 примірників,але 10 тисяч не кожен може собі дозволити. А якщо говорити про 50 тисяч, то це дуже окремі автори, з якими видавництво може так ризикнути. У нас немає таких накладів, які існують на Заході. Хоча, для держави із 45 мільйонів населення ми розуміємо, що потенційно наклади могли б бути більшими. Проблема у тому, що прихильність до такого проведення часу не вироблена, адже більшість наших співгромадян не застали у себе вдома звички читати книги.

Василь Шандро: Міф про радянське читання – це справді міф?

Ростислав Семків: В Радянському союзі справді читали, тому що, з одного боку, було мало інших каналів інформації, з іншого боку, існувала певна система нав’язування читання. Як і в будь-якій авторитарній країні, існують “правильні” книжки, які нав’язують читати. Бумерангом це дає ще більшу популярність “неправильним” книжкам, які десь можна підпільно витягнути.

Василь Шандро: Повертаючись до Інституту книги. Який ресурс у вас буде фінансовий, людський, дипломатичний?

Ростислав Семків: Стартовий ресурс – державне фінансування. Проте, всі подібні інституції, почавши із державного фінансування, робили дуже багато для залучення додаткових коштів. Це можуть бути кошти місцевих територіальних громад, благодійні чи приватні пожертви. В деяких подібних інститутах держава фінансує тільки 10 відсотків ініціатив, але ми почнемо поки із повного фінансування.

Василь Шандро: Можливо, будете залучати грантові гроші?

Ростислав Семків: Ми сподіваємося не стільки на іноземні гранти, як на те, що працює останні три роки. А це волонтерство та спільне фінансування окремих ініціатив. Бо якою буде бібліотека у певному селищі чи містечку, залежить від громади. Але ми будемо також створювати ініціативи, які будуть активізувати, наприклад, роботу бібліотек. Ми будемо намагатися у видавців викликати сентимент, щоб вони передавали книги у бібліотеки, особливо там, де мале забезпечення. Бібліотеки ми бачимо як важливі майданчики популяризації, так само через ЗМІ та освітніми установами.

Тетяна Трощинська: Ким є Інститут книги по вертикалі відносно центрального органу виконавчої влади?

Ростислав Семків: Інститут книги є підрозділом Міністерства культури. Саме це прописано у статуті, тому всі тактичні і стратегічні плани ми узгоджуємо із міністерством.

Василь Шандро: Як ви уникнете перетворення на ще один декларативний, можливо, номенклатурний орган, який буде мати просто свій бюджет?

Ростислав Семків: Мені здається, що дуже багато буде важити від команди, і зараз вона формується. Через кілька місяців буде оголошено відкритий конкурс. Найголовніше зараз закласти основи структури. Власне, зараз іде розробка механізмів конкурсів. Наприклад, ми хочемо зробити всеукраїнський конкурс найкращого читача.

Василь Шандро: Чи матиме Інститут книги якусь регуляторну функцію? Наприклад, коли ідеться про заборону російської книжки, чи якісь шкідливі книжки за певними ознаками?

Регуляторної функції ми не матимемо, але я сподіваюся, що ми зможемо формувати якісь експертні висновки. Ми плануємо пропонувати що читати, тому радше дорадча функція.

Я переконаний, що книжки вбили значно менше людей ніж, скажімо, телебачення. Якщо так жорстко ставити питання у тому сенсі, що пропаганда, особливо через художню літературу, є досить амбівалентна. У часовому проміжку книжка була засобом пропаганди десь у 18-19 століттях, тобто, до того як з’явилося телебачення. Я це не кажу, щоб засудити телебачення, а через те, що нема чого звинувачувати книжку.

Можна регулювати обіг книжковий. Якщо ми хочемо регулювати книги, це я безвідносно до Інституту книги говорю, то я цілком серйозно пропоную продавати книжки 18+ за паспортом.