Письменник дає життя тому, що померло, — Андрій Бондар

Лариса Денисенко: Як ти сам сприймаєш свої есеї?

Андрій Бондар: Думав над цим, але досі не маю окресленої відповіді. Це особлива книга, бо вона одна із тих, що не писалися, а збиралися. Як єдність, книгу впорядкувала моя знайома. Я цієї єдності не бачив аж до моменту, коли вона мені її показала.

Кожен текст у книзі не схожий на інший. Вони написані у різному настрої, з різних причин та мотивів. Це книга-сувенір — її можна купувати в подарунок.

Лариса Денисенко: За скільки років зібрані тести?

Андрій Бондар: За 13 років — від 2003 до 2016.

Лариса Денисенко: Ти відчуваєш, що є відмінність між тобою у 2003 та нинішнім?

Андрій Бондар: Так. Тоді я був серйознішим, пафоснішим і менш іронічним.

Лариса Денисенко: Тебе в соцмережах читає багато людей. Як думаєш, що сприяє тому, що тебе читають із захватом?

Андрій Бондар: Я завжди пишу про те, що мене хвилює. Не знаю законів поширення симпатії, але ці роздуми отримують відгуки від читачів.

Ірина Славінська: Чому така назва — «І тим, що в гробах»?

Андрій Бондар: Назва має бути багатозначною. З одного боку має містити поверховий шар сенсів, що промовляють до всіх — і до українськомовних, і до російськомовних. Це така метафора. Письменник цим і займається — дає життя тому, що померло.