Про ролі церкви в Україні поміркуємо з магістром богослов’я та громадським діячем Андрієм Андрушківим, який провів виступ «Євангеліє для гопників».
Василь Шандро: Дещо провокативна назва, вона вами була обрана?
Андрій Андрушків: Так, я вже давно переймаюся ідеєю прочитати Біблію по-іншому. Я — греко-католик, і ми маємо стандартний вигляд греко-католицької родини яка побожної, яка виходить з домініканського собору. Всі чемні, причесані, гарні. І маємо стандартну теологію, проповідь до цієї родини. Але є багато людей, які живуть в інший спосіб, в «спальних районах», і не дуже добре, можливо, освічені, мають інші потреби. Тобто є ще частина людей, які можливо, могли б щось мати від церкви и щось їй дати. І над цим треба працювати. Є поле, яке я для себе називаю «територією гопників» або «спальні райони» зі своєю специфічною мовою і способом життя.
До церкви ходять молоді люди, з вибритими скронями, з підкоченими джинсами. Не можна говорити, що до церкви ходять лише люди, подібні до Льва Толстого
І я завжди думав, чи є проповідь в церкві для них? Чи є вона тією мовою, яка буде зрозуміла для них?
Василь Шандро: Що ви пропонуєте?
Андрій Андрушків: Є мої роздуми, про які я готовий говорити зі священниками, пасторами, вірними, бізнесменами і політиками. Будь-яка церква повинна оглянутися, що робиться навколо, працювати в контексті історичної дійсності, яка є: в нас є війна, купа поранених, осиротілих дітей, в нас є корупція, яка виїдає нашу країну, децентралізація, від якої залежить, чи буде життя добрим в маленьких громадах, містах і селах. І священник, який має авторитет, може зібрати людей і проговорити з ними подальші дії та рішення, які вплинуть на благоустрій громади.
Не треба священникам працювати на позагробне життя у вічності, треба допомагати вірянам жити краще вже зараз. Церква могла би це робити, особливо на низовому рівні.
Я пропоную проповідь церкви робити в доступний спосіб
Василь Шандро: А хіба вона цього зараз не робить? Згадаємо хоча б священників з Майдану.
Андрій Андрушків: В Сполучених Штатах на телебаченні є найдорожчий час в рекламі — це супербол, реклама 15-ти хвилин, це найдорожчий рекламний час в світі. І тому ті, хто його купляють, намагаються якнайкраще зробити рекламний ролик, щоб він запам’ятався людям.
Проповідь на Великодню службу — це теж такий собі рекламний ролик, тому що найбільше людей її слухають. І тут ми маємо 15 хвилин тексту, який дуже мало співвідноситься з теперішньою дійсністю. І ініціатива має йти не тільки від місцевих священників, єпископи, митрополити, патріархи теж мають давати сигнал своїй церкві, що пора жити по-іншому.
Василь Шандро: Чи не буде суперечити самій релігії текстове спрощення?
Андрій Андрушків: Насправді, є сучасне використовування інструментів, а є паплюження своєї місії. Провідники церкви мають розуміти і те, і те. Зрозуміло, що не можна робити шоу з щоденної літургії, але користуватися тими комунікаційними інструментами можна, чому ні? Зараз ніхто не читає великих текстів, вони мають бути з інфографікою.
Тобто я пропоную проповідь церкви робити в доступний спосіб. Якщо у людини є бажання читати великі тексти, вона має мати можливість знайти їх. Але якщо людина звикла читати Твіттер, то вона має і там мати на кого підписатися, щоб розуміти позицію церкви сьогодні.
Якщо людина звикла читати Твіттер, то вона має і там мати на кого підписатися, щоб розуміти позицію церкви сьогодні
Євген Павлюковський: Чи не призведе це до якоїсь екзистенціальної кризи в церкві, якщо дуже захопитися сучасним явищами? Чи не втратися основний зміст проповідей, якщо їх подавати дуже коротко?
Андрій Андрушків: Основний зміст — це літургія, і там текст не змінюється століттями. Але в тій сучасній культурній системі координат можна працювати по-іншому.
Є мова, якою можна в позалітургійний час говорити до своїх вірних, і церква може працювати зі своїми громадами. Робити це в спосіб середини ХХ століття не можна, це не працює.
Василь Шандро: Чи є сенс в тому, про що ви говорите, для атеїстів?
Андрій Андрушків: Звісно, що є. В нас на дворі 2017-ий рік від Різдва Христового. Вся європейська цивілізація, в рамках якої ми є, християнська. Можна називатися атеїстом 30 раз, але система права, суспільних відносин вся християнська. Можна від цього тікати, але так є. І для християнина, і для атеїста, і для агностика є базові цінності — не кради, не убий тощо.