Рідні горюють по-різному: комусь важливо говорити, а хтось замикається — продюсерка кінопроєкту про загиблих жінок-воїнів

Жіночий ветеранський рух знімає нові серії мініфільмів про жінок, які загинули на війні. З якими перепонами стикається команда та чи сприяє зйомкам Міністерство оборони?

Ведучі

Валентина Троян

Гостi

Катерина Приймак

Рідні горюють по-різному: комусь важливо говорити, а хтось замикається — продюсерка кінопроєкту про загиблих жінок-воїнів
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/07/hr-hh-21-07-26_priimak-1.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/07/hr-hh-21-07-26_priimak-1.mp3
Рідні горюють по-різному: комусь важливо говорити, а хтось замикається — продюсерка кінопроєкту про загиблих жінок-воїнів
0:00
/
0:00

Розповіла продюсерка проєкту, активістка Жіночого ветеранського руху Катерина Приймак.

Катерина Приймак: Ми вже зробили 5 коротких документальних фільмів, зараз розпочинаємо роботу над другим сезоном. Кожен фільм буде присвячений одній жінці. Катерина Носкова загинула у 2015 році й була зв’язківкою, Клавдія Ситник, медик, загинула у 2020 році, а снайперка Олеся Бакланова — 2018 році.

Чим далі від дати смерті, тим важче знайти побратимів, які могли б дати інтерв’ю. Минає час, люди демобілізуються, їх не так просто знайти. Рідні горюють по-різному. Комусь важливо говорити, а хтось замикається — як у випадку з Олесею Баклановою. Ніхто з її близьких родичів так і не зможе приїхати на зйомки. Минулого разу, коли ми знімали перший сезон, також було непросто. У нас були приклади, коли близька подруга відмовлялась публічно говорити, бо їй було важко, але потім їй наснилась її покійна подруга, Ярослава. Минулий сезон зйомок показав, що не всі батьки змогли приїхати до Києва. Ми їх запрошуємо, бо знімаємо наші ролики в символічних місцях. Наприклад, цей сезон ми знімаємо в музеї Батьківщини-Матері, у Центральному Будинку офіцерів, у Музеї Революції Гідності. Люди часто просто соромляться зніматись, але нам вдається знайти побратимів, які охоче діляться спогадами.

З Міноборони є бюрократичні проблеми. Минулого року був дуже неприємний кейс, коли було потрібно зняти церемонію вшанування. Нас все-таки пустили з великою кількістю обмежень, але це було після тривалої й проблемної комунікації. Проте вони йдуть на зустріч, дозволяють знімати в музеях. Я не можу  сказати, що Міноборони дуже в цьому зацікавлені, більше все ж міністерство у справах ветеранів. Ми звертаємось до них, щоб допомогли налагодити з міносвіти хоча б позакласні перегляди цих фільмів для освітян.

У наш бік була критика, бо деякі люди говорять в кадрі тою мовою, якою їм зручно.  Якщо це російська, то завжди знаходиться якась людина, яка почне за це соромити. Часто жінки, які загинули, розмовляли російською. Я розумію, що нам потрібно захищати рідну українську мову, але така агресія до людей, які захищають Україну на Сході — дуже дивна.

Історії жінок, які загинули за Україну

Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Коментарi до запису