Рішення Сейму щодо геноциду – не про історію, а про політичні розрахунки?

Юрій Макаров: Чи не означає прийняття постанови, що травма від радянської інтервенції на порядку денному у Польщі означає менше, ніж травма від міжетнічного польсько-українського конфлікту?

Андрій Портнов: Думаю, ідеться не так про історичну пам’ять, а про політичні розрахунки, які мають більшість політичних сил. Фактично заперечень проти тексту постанови у Сеймі не було.

Юрій Макаров: Ми довго сприймали Польщу як «адвоката» України в Європі. Прийняття постанови показує, що ми помилялися?

Андрій Портнов: Нам треба розрізняти економічні польсько-українські інтереси. Враховувати, що у Польщі щонайменше мільйон українців зараз працює. Враховувати, чим була Волинська трагедія і які інтереси мають різні учасники цього в Польщі і в Україні.

У певному сенсі Польща буде змушена залишатися «адвокатом» України. Проблема полягає у тому, що сучасна Польща аж ніяк не є ключовою країною ЄС чи НАТО. Думаю, нас чекає дуже глибока криза ЄС загалом, і побачимо, як Польща себе поводитиме.

Але я не думаю, що ця постанова перетворює Польщу із нашого друга на ворога. Потрібно чітко розуміти, що обговорення подій ІІ Світової війни почалося в Україні і Польщі практично паралельно, але з інших приводів, і ці розмови на політичному рівні практично не перетинаються.

Юрій Макаров: Ми довгий час сприймали Польщу як взірець для реформ, структурування громадянського суспільства, опору тоталітарній системі. Ми помилялися чи те, що ми любимо в Польщі, більше за сьогоденні політичні ворушіння?

Андрій Портнов: В Україні знання про польське політичне життя, історичну пам’ять було дуже мало, та й зараз його дуже мало. Але це українська проблема.

З одного боку, ця постанова дає додаткові аргументи тим українським діячам, які кажуть, що Волинська різанина — це перебільшення і що її не було. Але це страшна кривава історія, про яку нам потрібно знати. Це знання не заважатиме нашій симпатії до Польщі як до сусіда.

Просто зараз цей дискурс сприяє примітивній опозиційності: є українська правда і польська правда. Але українських і польських правд багато, і на це потрібно зважати.

Лариса Денисенко: Як повинні відреагувати на постанову Український інститут національної пам’яті, президент, уряд, парламент?

Андрій Портнов: Я уявляю, як вони будуть реагувати. Але, на мою думку, Україна мала б ще років 10 тому ініціювати археологічні розкопки на території сучасної Волинської і Рівненської області, щоб ми мали точніші дані щодо кількості знищених населених пунктів.

Крім того, слід було б створити міжнародну дослідницьку історичну комісію — не польсько-українську, а саме міжнародну. Ця комісія мала б подивитися на Волинь у контексті подій тих років, бо аналогічні події тоді відбувалися й в інших країнах.