Сексизм і нератифікована Стамбульска конвенція: як в Женеві слухали звіт про права жінок в Україні

У студії Громадського радіо Лариса Кобелянська, голова Громадської гендерної ради при міжфракційному об’єднанні «За рівні можливості» та скайпом із Женеви Олена Шевченко, директорка ГО “Інсайт”. Обговорюємо звіт від неурядових організацій щодо дискримінації жінок в Україні, який представила у Женеві українська урядова делегація для комітету ООН з питань протидії дискримінації жінок.

Анастасія Багаліка: Чому існують урядовий і неурядові звіти? Чим вони різняться?

Олена Шевченко: Тут треба розуміти яка структура ООН. Є декілька конвенцій, які Україна ратифікувала. Одна із них – конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації та насильства щодо жінок. Україна має проходити кожен цикл і надавати звіт щодо виконання статтей конвенції, яких є 16. Тобто, кожні п’ять років держава проходить через цей процес і має надати звіт. А громадські організації мають змогу подати так звані тіньові звіти і також висвітлити ту ситуацію, яку вони хочуть показати з іншого боку.

Анастасія Багаліка: Кажуть, що цього року було безпрецедентно багато тіньових звітів.

Олена Шевченко: Так, їх було 15. Я вважаю, що це дуже гарно. Тому що багато громадських організацій подавали звіти по різним темам. Деякі з них були більш загальні та консолідовані, а інші організації подавали по окремим групам.

Анастасія Багаліка: Якщо спробувати оцінити загалом враження, яке справили і урядовий, і тіньові звіти на комітет ООН?

Олена Шевченко: Думаю, що вони багато чого дізналися, тому що тіньові звіти надають дуже гарну картину. Вони показують ситуацію і щодо сільських жінок, і щодо політичної репрезентації жінок в Україні, і ситуацію із домашнім та сексуальним насильствами, також ситуацію по різних групах жінок (ті, що живуть з ВІЛ, секс-працівниці, ЛГБТ та інші). Держава також звітувалася по дуже багатьом напрямкам, але звіт держави відрізнявся від тієї картини, що давали громадські організації.

Анастасія Багаліка: У чому ключові відмінності?

Олена Шевченко: Я можу лише казати своє суб’єктивне відчуття. Загалом урядова делегація не зовсім розуміє ті питання, які ставили члени комітету. Наприклад, члени комітету дуже добре розуміють що таке сексизм, гендерна рівність, а урядова делегація не зовсім розуміється на цих питаннях. Там було декілька цікавих моментів щодо політичної репрезентації і щодо мирного процесу загалом  та мінським домовленостям. Зокрема, було питання, чому так мало жінок залучено. І відповідь сказати, що у них є Ірина Геращенко. Мабуть, так виглядає, що якщо у них є така жінка, то все із рівністю добре.

Анастасія Багаліка: Пані Ларисо, які ваші враження від українського звіту?

Лариса Кобелянська: Україна звітує кожних чотири роки. І вона не стільки звітує по виконанню кожної статті, скільки по виконанню тих зауважень, які на попередньому слуханні їй висунув комітет.

Анастасія Багаліка: Які зауваження нам висували чотири роки тому?

Лариса Кобелянська : Це ті зауваження, які, фактично, формуються із тіньових звітів. Тіньові звіти є основою для відстеження змін, якими переймається комітет. Чотири роки тому комітет вказував на необхідність чіткого законодавчого визначення поняття дискримінації, приведення його у відповідність до стандартів конвенції і національного законодавства, приведення у відповідність до міжнародних стандартів і норм інших законодавчих актів.

Якщо говорити по окремих сферах, то протягом останніх десятиліть комітет хвилює питання низького представництва жінок у політичному житті і владних структурах, питання доступу жінок до розподілу ресурсів і фінансів та забезпечення прав вразливих груп жінок. Крім того, це стосується механізму захисту прав жінок, державного управління гендерною політикою і механізмів надання реальної допомоги жертвам всіх форм насильства щодо жінок.

Анастасія Багаліка: Ми попросили нашу практикантку Юлію Смірнову вийти на Хрещатик і записати реакцію людей на запитання про трудову дискримінацію жінок в Україні.

Лариса Кобелянська: Не дивно, що велика частина людей відповіла, що не стикалася із такими проявами. Тому що всі ми родом із тієї системи, яка вчила людину задовольнятися тим, що є, вірити у те, що їй суспільство надає усі можливості, не скаржитися ні на що і не вчила бачити можливості реалізації своїх прав.

Анастасія Багаліка: Повернемося до женевських подій. Там загадали українські делегації неприйнятий закон щодо домашнього насильства, звідки вилучили поняття гендер.  

Лариса Кобелянська: Конвенція – це не лише формальна норма, яка вимагає звітування. Це дух і політична воля уряду досягати певних цілей, орієнтованість суспільства на певні цінності.

Якщо говорити про стамбульську конвенцію, зобов’язання ратифікувати яку Україна взяла на себе ще у 2011 році, підписавши її, вона спрямована на запобігання домашньому насильству і всіх видів гендерно орієнтованого насильства. І я дуже хотіла би подивитися якими словосполученнями наші законодавці замінять ці положення конвенції, не змінивши її змісту і духу.