Що може розповісти про права жінок текстиль?

Про це розповість кураторка виставки «Текстус. Вишивка. Текстиль. Фемінізм» Оксана Брюховецька.

Оксана Брюховецька: Ця виставка відкривається 8-го березня у Міжнародний день боротьби жінок за свої права, і на ній буде представлене так зване феміністичне мистецтво, переважно сучасне, українське. Основним стержнем виставки будуть техніки вишивки та текстилю і намагання зрозуміти, чому ці техніки у нас вважаються жіночими.

Андрій Куликов: Дійсно – чому?

Оксана Брюховецька: Слово, яке лягло в основу назви виставки «Текстус» походить від латинського, яке означає «текст» і «текстиль».  Якщо поглянути на західну культуру, в якій ми живемо, то можна прослідкувати дві гілки: створення текстів переважно належало чоловікам, а текстиль  – це жіноча справа.

Але цікаво те, що в сучасному мистецтві ці техніки популярні не лише для створення якихось шаблонів та візерунків, а я стали медіумом  сучасного живопису, культури та інсталяції.

І мені стало цікаво подивитися, як ці техніки використовуються як медіум сучасного мистецтва, а по-друге, ще з 70-х років у феміністичному мистецтві ці техніки брали на озброєння художниці, які хотіли говорити саме про жіноче питання, про жіночі проблеми та жінку в культурі.

Таким великим прикладом може бути робота американської художниці Джуді Чикаго, яка зробила велику інсталяцію «Звана вечеря», коли всі відомі жіночі фігури всіх часів мали бути запрошені на цю вечерю. А стіл, з а яким вони сідали, був вкритий скатертиною, розшитою на кожну особу. І художниця всі ці техніки текстилю, вишивки та кераміки застосувала у цій феміністичній роботі.

Андрій Куликов: Чому ця справа виключно жіночна? Адже коли почалося ткацтво в індустріальній основі, в цій роботі були задіяні і чоловіки?

Оксана Брюховецька: Звичайно, тут не йдеться про те, що це виключно жіноча справа, а йдеться скоріше про стереотипне сприйняття.

Андрій Куликов: Зазначено, що на вашій виставці буде вишивка. Чи будуть ткацтво, гобелени, печворк?

Оксана Брюховецька: Це все об’єднано цим терміном «текстиль», тобто там будуть текстильні інсталяції. Наприклад українська художниця Аліна Копиця робить картини зі шматочків тканин.

Андрій Куликов: Де відбуватиметься виставка?

Оксана Брюховецька: В Центрі візуальної культури по вулиці Глибочинській, 4, другий поверх.

Лариса Денисенко: Чи будуть на вашій виставці цікаві проекти з подвійними сеансами, а, можливо, дуже сміливі?

Оксана Брюховецька: Так, будуть, і треба сказати, що як раз такого механічного відтворення узору чи шаблону, який притаманний нашому уявленню про вишивку, не буде.

Будуть представлені досить різні і цікаві теми. Важливою буде тема жіночої праці, тому що вона перегукується зі ставленням до вишивки і текстилю як до такого менш вагомого в мистецтві, порівняно з такими техніками, як скульптура, архітектура чи живопис. І, на мою думку, перегукується зі ставленням до жіночої праці загалом. Як відомо, жіноча праця менш оплачувана, є багато таких жіночих праць як хатня робота, прибирання, доглядання за дітьми, які не оплачуванні.

Лариса Денисенко: В старі часи вишивка теж вважалася домашньою працею жінки, за неї ніхто не платив. Тоді жінки вишивали, адже вчитися могла не кожна, і це таке побутове заняття. Хтось міг проговорювати в цьому щось, а дехто просто ховався в цьому. Вона почалася розглядатися як мистецтво набагато пізніше.

Оксана Брюховецька: В нашій концепції зазначено прочитувати ці твори як тексти, прочитувати їхні смисли. І для жінок з минулого це також був спосіб самовираження. Тому ця тема жіночої праці в нас буде висвітлена.

Також будуть представлені теми материнства, ідентичності, жіночого самовідчуття.

Андрій Куликов: Отже, з вишивкою і текстилем зрозуміло. Лишився фемінізм. Чи не штучне це приєднання туди?

Оксана Брюховецька: Художниця Джуді Чикаго, про яку я згадувала, ввела термін «феміністичне мистецтво», і вона використовували вишивку, тому що вишивка – це жіноча техніка, і навіть є такий вислів «Вивчаючи історію вишивки, ми вивчаємо історію жінки». Звісно, що фемінізм як раз концентрується на жіночих питаннях як в історії, так і в сучасності, тому це абсолютно пов’язано – як можна нагальні проблеми жінок передати саме цими техніками, які вважаються жіночими.

Андрій Куликов: Чи плануєте ви якісь заходи, окрім цієї виставки чи після неї?

Оксана Брюховецька: Наша виставка відкривається 8-го березня і триватиме до 9-го квітня. В рамках виставки пройде серія заходів. 11-го березня буде лекція дослідниці з Праги Софії Токар, яка розповість про історію текстилю в контексті світової культури.

В неділю ця ж Софія проведе воркшоп із кравтевізму. Кравтевізм – це виготовлення якихось активістських виробів, тобто якихось слоганів чи меседжів, але виконаний саме в техніках вишивки, наприклад сплетений ручною працею.

18-го березня відбуватиметься дискусійна панель, на якій буде представлено чотири доповіді про українські швейні підприємства, екскурс в історію Чорнобиля – про радіоактивну вовну, які сортували жінки на чернівецькому підприємстві, також доповідь про військове рукоділля, і білоруська дослідниця розповість про білоруське мистецтво.

Також ми плануємо видати каталог, який можна буде отримати в Центрі візуальної культури.