Слава волонтерського центру на Фролівській дійшла до Норвегії, — художники
В рамках проекту The Stitch Project, який в Україні проходить для соціально вразливих верств населення, вишиваючи разом, можна перетворити десятки особистих історій на єдине полотно життєвого досвіду
Світлана Цуркан, співробітниця Національного художнього музею, координатор української частини проекту та художники Марі Шкейє з Норвегії та Мотаз Аль Хаббаш з Палестини є гостями «Громадського радіо».
Анастасія Багаліка: Що це за проект?
Світлана Цуркан: Ідея полягає в тому, що цей проект — це колективний твір мистецтва. Люди поринають в процес вишивання. І під час цього вишивання на великій скатертині, люди спілкуються разом. В Норвегії такий захід проводився з мігрантами.
Хоча збиратися для вишивання ми будемо на вул. Фролівській, 9/11, в центрі допомоги переселенцям, запрошуємо туди не тільки переселенців, а й всіх, хто хотів би таким незвичним чином спілкуватися.
Лариса Денисенко: Які ви бачили вишиті ідентичності? І як ви ідентифікуєте себе на вишивці?
Марі Шкейє: На виставці є багато робіт, які працюють з ідентичністю, з простором. І ми на цьому просторі в рамках проекту The Stitch Project хочемо обговорити турбуючи нас проблеми.
Анастасія Багаліка: В Норвегії проект фокусувався на мігрантах, в чому ще була соціальна складова?
Марі Шкейє: Ми працювали з багатьма різноманітними соціальними групами, і за межами Норвегії. Були і в Секторі Газа, і на західному березі річки Йордан. Обговорювали, зокрема, проблеми шахтарів.
Анастасія Багаліка: Яка була соціальна складова проекту в Палестині?
Мотаз Аль Хаббаш: В цьому проекті ми намагаємось залучити різних людей з різних країн за допомогою засобів мистецтва. Ми відкриваємо двері і створюємо простір для людей, розділених кордонами. І будь хто з цілого світу може бути частиною проекту The Stitch Project.
Лариса Денисенко: Чи багато ви розповідали про нашу ситуацію, зокрема з переміщеними особами? Щоб художники перейнялися нашою проблемою та краще зрозуміли символіку тих вишивок, якими будуть займатися і переселенці і кияни?
Світлана Цуркан: Залучити групи переселенців була ідея самих художників. Вони чули про нашу ситуацію і знайомі з нею. А слава Фролівської дійшла навіть Норвегії. Я пояснювала, що ситуація з нашими переселенцями не схожа на ситуацію з біженцями та мігрантами в Європі.
Анастасія Багаліка: Технічно як буде відбувається проект?
Мотаз Аль Хаббаш: Коли ми починаємо сесію, то запрошуємо людей до дискусії, обговорюємо певні теми.
Марі Шкейє: Головне в цьому — люди в рамках проекту разом проводять час. Вишивка — універсальна мова зі своїми традиціями. Потрібно сісти і який час приділити вишивці.
Лариса Денисенко: Наскільки ви знайомі з української орнаментикою, і наскільки вона подібна до норвезської та палестинської вишивок?
Марі Шкейє: Так, є дуже багато подібностей, особливо у національному костюмі.
Анастасія Багаліка: В яких країнах вже побував ваш проект?
Марі Шкейє: Ми були в Латвії, Ісландії, Швеції. Художники використовували різні простори — і вокзали, і школи, тощо.
Анастасія Багаліка: Отже, ви відвідаєте Фролівську, власне, коли?
Світлана Цуркан: Проект триватиме 3 дні. В п’ятницю о 15:00 ми починаємо в музеї. В суботу о 12:00 на Фролівській. В неділю — знову в музеї. Вхід вільний.