«Слідство декларує готовність займатися воєнними злочинами» — Марія Гур'єва

З речницею “Amnesty International – Україна” Марією Гур’євою обговорюємо звіт щодо прав людини міжнародної правозахисної організації за 2015 рік та фокусуємося на Україні: «Конфлікт на сході, права людини в Криму, безкарність, свобода слова та поглядів», – усе це, за словами експертки, перебуває у фокусі правозахисників.

Лариса Денисенко: Які болючі точки, що стосуються прав людини і свобод, зокрема в Україні, відображені в цьому звіті?

Марія Гур’єва: Протягом року Amnesty International моніторить права людини по всьому світу. У нас є дослідники, які відвідують конфліктні зони, збирають свідчення постраждалих і свідків протягом року. Цього року звіт включав зріз по правам людини у 160 країнах. Звіт включає опис ситуації по певній країні, опис болючих питань регіонів, а також дає рекомендації урядам та міжнародним організаціям щодо того, яким чином можна будувати власну політику. На прикладі Європи та Центральної Азії окреслювались такі питання, як збройні конфлікти, криза біженців та нові виклики безпеки, які лягли в основу низки порушень прав людини по всій Європі.

Щодо України звіт фокусується на низці питань: конфлікт на Сході України, ситуація з правами людини у Криму, безкарність, а саме — розслідування злочинів на Майдані. Також приділяється увага свободі вираження та правам ЛГБТІ. 

Лариса Денисенко: Давайте зупинимось на кожному аспекті детальніше. Почніть з конфлікту на Сході України.

Марія Гур’єва:  Amnesty International слідкувало за порушенням прав людини з боку ДНР і ЛНР, а також української влади і добровольчих батальйонів. Йдеться про тортури, примусові зникнення, позасудові страти та неналежне поводження з полоненими.

Лариса Денисенко: Ви не сказали про сторону РФ, тобто з ваших слів виходить, що у нас внутрішній конфлікт.

Марія Гур’єва: Ми визнаємо, що РФ підтримує бойовиків на території ДНР і ЛНР, але в контексті розгляду ситуації ми все таки говоримо про де-факто сепаратистів та військових України, а також добровольців та мирне населення. 

Анастасія Багаліка: Мене цікавлять позасудові страти.  Amnesty International про такі страти говорила в попередніх звітах. Це було 4 випадки страт, одна з яких  відома історія з Ігорем Брановицьким. Які епізоди позасудових страт фігурують у цьому звіті?

Марія Гур’єва: Так звана влада ДНР і ЛНР не йде на контакт. Тому ми ці випадки не можемо розслідувати, лише констатувати.

Анастасія Багаліка: Мама Брановицького розповідала, що справу її сина не розслідують як воєнний злочин і відповідно по ньому неможливо буде зробити подання у Міжнародний кримінальний суд. 

Марія Гур’єва: Ми фіксуємо відсутність розслідування. Що ж до позасудових страт, то ми зафіксували страту Андрія Колесника, Альберта Саруханяна і Сергія Слісаренка. Вони були взяті в полон і загинули від вогнепальних поранень з близької відстані.

З боку територій, контрольованих українськими військами, ми констатуємо діяльність Правого сектору, є люди, які побували в полоні цього угрупування, попри те, що ПС офіційно заперечує ці випадки. Але  ми маємо підтвердження з різних джерел, що з людей вибиваються зізнання, людей катують. Ми доносимо це до відома влади, але наразі ці випадки також не розслідуються.

Лариса Денисенко: Маріє, є ще моменти, які ми, можливо, забули зачепити.

Марія Гур’єва: Є ще важливе питання безкарності. Винні в воєнних злочинах є непокарані. Механізм покарання мав би бути таким, що Україна ратифікує Римський статут. Україна визнала юрисдикцію статуту, але чомусь досі ратифікація затягується без чітких пояснень.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про вітчизняне слідство. На скільки ви спостерігаєте активізацію слідства: прокуратури, міліції, СБУ?

Марія Гур’єва: Ми бачимо позитивний відгук від СБУ і структур на декларовану готовність розслідувати. Але такий прогрес є неприпустимо малим.

Лариса Денисенко: Які порушення прав людини відображені в розділі Криму?

Марія Гур’єва: В Криму вкрай небезпечно висловлювати проукраїнські погляди, складна ситуація зі свободою вираження і зібрань. Найбільше в цій ситуації страждають кримські татари. В будинках активістів відбуваються обшуки, є погрози закрити Меджліс, мовляв це екстремістська організація. Також не допускаються публічні заходи. В контексті цього ще є справа Сєнцова і Кольченка. Розслідування їхніх справ відбувається зі значними порушеннями.

Лариса Денисенко: Чи існують проблеми з безкарністю справ, які стосуються не військових, а цивільних громадян?

Марія Гур’єва: У нас є свідчення, що на окупованих територіях є випадки зникнення людей, коли родичі не можуть знайти там правосуддя. Вони звертаються до так званої влади, але не отримують ніякої реакції. Представників міжнародних організація фактично вигнали з тих територій, тож ми не маємо туди доступу.

Анастасія Багаліка: Яка у вас технологія формування звіту?

Марія Гур’єва: Зараз усі свідчення отримуються через треті руки, через полонених, яких обмінюють, від них ми дізнаємось про умови утримання. Також отримуємо інформацію через родичів і аналіз ЗМІ. Ми покладаємось на інформацію, зібрану нашими дослідниками, але ми дуже ретельно перевіряємо ці факти.

Лариса Денисенко: Стосовно проблем свободи слова і вираження поглядів. Де найбільше порушуються ці права людини.

Марія Гур’єва: На території ЛНР і ДНР, а також в Криму. Всі міжнародні журналісти, які потрапляють на ці території, проходять ретельну перевірку, їхній матеріал аналізується на предмет того на скільки вони є лояльними, і лише у певних випадках їм можуть дати акредитацію. На решті території України ситуація зі свободою ЗМІ позитивна. Але є проблеми. На фоні анексії Криму і конфлікту на Сході журналістам забороняють висловлювати проросійську або лояльну до сепаратистів позицію. Канал 112 і Інтер отримали попередження через демонстрацію російського контенту. У нас вперше за 5 років є в’язень совісті — Руслан Коцаба, який виклав відео із закликом відмовитись від мобілізації.

Ми наголошуємо: доки це не є заклики до насилля, а лише наприклад демонстрація інтерв’ю людей, які підтримують владу ДНР і ЛНР, це не можна забороняти, бо це позиція, яка теж має право на існування.

Лариса Денисенко: Доволі контроверсійна тема. На скільки медійна політика ЗМІ може собі дозволяти наближатися до цієї межі?

Марія Гур’єва: Ми не можемо нав’язувати певну позицію, адже ризикуємо прийти туди, де зараз є Росія, де заборонена позиція, де не можна викласти відео, бо за це відео можуть посадити. Але є методи яким чином можна посилювати українську позицію на телебаченні. Це зокрема і якісний український контент, але ні в якому разі не впроваджувати цензуру. Бо почавши буде складно зупинитись.