"Громадське радіо"
17, 18 та 19 лютого «Дикий театр», Львівський театр Лесі України та Мистецький Арсенал спільно представлять новий проект. Вперше в Україні поставлять п’єсу відомого канадського драматурга і сценариста Мішеля Бушара «Том на фермі». Цю поставку здійснив український режисер Павло Ар’є.
Лариса Денисенко: Кіно за мотивами книги «Том на фермі» доволі резонансне. Чим вас, як продюсера, зачепила ця ідея?
Ярослава Кравченко: Я спочатку прочитала п’єсу Бушара в українському перекладі, а вже потім тільки дізналася про фільм, який наробив так багато галасу на фестивалях. У «Дикому театрі» ми намагаємося шукати такі теми, що резонують у суспільстві. Ми вибрали цю п’єсу, бо вона зараз потрібна.
Сергій Стуканов: У цій виставі розкривається тема довіри, тема сімейних стосунків, у тому числі гомосексуальних. Ми знаємо, як у Львові минулого року зустріли Фестиваль Рівності, втім, Львівський театр також долучився. Яким чином ви обирали собі партнерів для реалізації проекту?
Ярослава Кравченко: Між «Диким театром» та театром Лесі Українки була швидка історія кохання. Павло очолив його восени. Він намагався організувати там фестиваль театрів. Ми зібрали кошти, щоб поїхати на нього із трьома виставами. У нас доволі радикальні вистави. Для львівської публіки вони були доволі контрастними. Ми боялися туди їхати, бо теми, які ми піднімаємо, могли когось зачепити.
На третій день гастролів публіка показала, що їм все подобається. За два тижні після цього Павло надіслав текст і ми вирішили, що будемо робити спільний проект. Ми відчули, що Львів готовий. Можливо Львів цнотливий і несе себе, як пава, але люди хочуть говорити про ці теми. Їх не вистачає цього у мистецтві.
Лариса Денисенко: Юрій, ви граєте Тома. Як вам вдалося увійти у цю роль? Що відкриває Том для себе?
Юрій Кулініч: Он понимает, что жил с человеком, которого не знал. Он приезжает домой к своему другу, своему любимому и понимает, что он не его и его семью. В процессе пьесы он узнает, что это за семья, почему его возлюбленный был такой, почему они такие. Конечно, все выходит наружу. Красота и трагичность этой пьесы в том, что она общечеловеческая. Проблема вранья, скрытности.
Сергій Стуканов: Чому, на ваш погляд, він нічого не знав про свого друга?
Юрій Кулініч: В этом проблема этих людей. Им лучше скрываться. Общество негативно воспринимает гейскую культуру. В нашей стране существуют предрассудки. Потому им приходится врать, терпеть, ломать свою психику и здоровье, ведь «так лучше». Он с этим столкнулся.
Лариса Денисенко: Тема прихованого життя заради свого спокою та спокою близьких дійсно загальна. Є американський твір, у якому батько вбиває свого сина за те, що він гей. Він це робить, щоб не пояснювати суспільству зайвого.
Юрій Кулініч: В этом трагедия и острота этой истории.
Лариса Денисенко: П’єса смішна чи трагічна?
Юрій Кулініч: Это микс. Она драматична.
Ярослава Кравченко: Драматична, але є кілька цікавих смішних сцен. Павло, з тонким почуттям гумору, трохи наповнює її. Вона дуже драматична – це факт.
Сергій Стуканов: Головний герой приїздить на ферму. У творі суспільство дуже розмежоване: є урбаністичне суспільство і сільське. Як ви гадаєте, у нас такі події могли б розвиватися тільки у сільській місцевості чи у великих містах теж є багато скутості?
Ярослава Кравченко: Я маю багато друзів, що приховують свої справжні почуття. Це не залежить від того місто це чи село.
Юрій Кулініч: В маленьких городах сложнее – людей мало.
Лариса Денисенко: Ви пишете про те, що вистава може травмувати і обурити. Не рекомендуєте переглядати її людям із хиткою психікою, 18+. Чому мають утримуватися від перегляду підлітки?
Ярослава Кравченко: Це попередження стандартне до всіх вистав, які в нас ідуть. Іноді приходять батьки з підлітками, то ми запрошуємо їх на виставу. Ми маємо попередити. Це етика спілкування із глядачами.
У нас є вистава про корупцію в Вінниці «Попи, мєнти, бабло, баби». Багато хто виходить і каже, що це святотатство. Кажуть: «Як ви батюшку святого звинувачуєте у тому, що він краде і хлопчиків портить?». Це реальність про яку ми розповідаємо.
Ми попереджаємо, що наш театр бачить цю реальність такою і вона нас не травмує, але вас може. Це попередження, це не залякування, не реклама.
В чому важливість цього проекту, крім того, що це Леся Українка Львів, що це «Дикий театр», це ще Мистецький Арсенал. Це державна структура, яка заявила намір говорити про цю тему. Це буде не тільки вистава, а ще й низка заходів. Презентація сучасної світової драматургії, яку переклали українською мовою. Це поштовх для розвитку українського театру. Це круглий стіл «ЛГБТ і культура».
Сергій Стуканов: Це буде презентація книжки із цією п’єсою?
Ярослава Кравченко: Так.
Сергій Стуканов: Серед тих, хто працював над виставою є хореограф. Відповідно слід чекати на елементи танцю?
Ярослава Кравченко: У тексті прописаний дуже важливий і символічний танок. Один із пунктів контракту із паном Бушаром був про те (це від нас вимагав його агент), що у цій виставі мають працювати найкращі актори, хореографи, композитори сучасності. З нами працює наш хореограф – це Антон Овчинніков, Лєна Ребрик. Вона написала неймовірні кінематографічні композиції до цієї вистави. Кожна людина, що прийшла до вистави принесла щось цікаве.
Сергій Стуканов: Агент Бушара бачив виставу? Як йому?
Ярослава Кравченко: Вистава тільки народжується. Тільки 17 лютого перші глядачі зможуть побачити її.
Лариса Денисенко: Юріє, розкажіть, наскільки важко акторам знати, що в залі є автор, який вже бачив свою п’єсу на різних майданчиках?
Юрій Кулініч: Лучше этого не знать. Это очень страшно. Этот фактор заставляет дрожать нервную систему.
Ярослава Кравченко: Пан Бушар дуже відслідковує все, що відбувається із його п’єсами. Коли ми тільки познайомилися я зайшла на його сторінку у Facebook і побачила репости про те, що десь відбувся кастинг на виставу «Том на фермі».
Сергій Стуканов: Коли ви працювали над своєю виставою, чи знайомилися із попередніми постановками?
Ярослава Кравченко: Це більше до режисера. Бушара дуже багато ставлять. Він перекладений на 25 мов, він йде всюди, крім України. Завтра в Україні буде презентована перша його робота.
Лариса Денисенко: Його п’єса нещодавно була перекладена. Це не питання вибору, це питання доступності.
Ярослава Кравченко: Саме тому важливо, що це не тільки вистава, а й кілька інших заходів. Я бачу по хештегах, що паралельно із нами готує прем’єру Італія. Але це тільки для того, щоб поглянути оформлення і порівняти.
Лариса Денисенко: Через те, що він писав цю п’єсу йому буде не важливо, якою мовою ви говорите на сцені.
Юрій Кулініч: Абсолютно. Я надеюсь, что он будет следить, что он все поймет и ему понравится.
Ярослава Кравченко: Бушару може сподобатися, а може ні. Головне, щоб ми досягли нашої цілі заради якої ми зібралися навколо цієї проблеми. Тепер вона розглядатиметься і у театрі також. У театрі більше жартують з теми одностатевого кохання, аніж розглядають його, як нормальну модель.
Лариса Денисенко: Ви не думаєте, що завтра можуть бути провокації від радикальних сил?
Ярослава Кравченко: Острах є. Ми з Арсеналом проговорювали такі моменти. З Лєною Ребрик ми були разом на Майдані, ми знайомі із різними силами. У разі чого, у нас буде «гаряча кнопка». Ми сподіваємося, що всі ці акції, що можливі, вони політичні, вони потребують грошей. Я не думаю, що ця подія приверне увагу.
Сергій Стуканов : Виставу можна буде побачити у Львові і Києві. Кудись ще повезете?
Ярослава Кравченко: Дуже хочемо. У нас є низка вистав, присвяченим актуальним темам, наприклад, «Бути знизу» – це вистава про жіночу проблематику і про місце жінки в українському суспільстві. Зараз з’явиться «Том на фермі». Ще треба якусь третю і можемо робити маленькі гастролі.
Лариса Денисенко: Раджу вам прочитати 10 оповідань сучасних українських письменників у збірці «ПРОти НАСильства». Вони цілком можуть стати п’єсою.
Ярослава Кравченко: Дякую. Прем’єра вистави «Том на фермі» відбудеться 17 і 18 лютого у Мистецькому Арсеналі о 19.00. Квитків вже немає. В березні можна буде подивитися ще раз цю виставу. Ми ще не визначилися із місцем.