Стус лежав в труні як святий, – Василь Овсієнко

Більше про українських дисидентів тепер можна дізнатися у Віртуальному музеї дисидентського руху в Україні

Дмитро Тузов: Правда, що ви деякі вірші Василя Стуса вивчили напам’ять і таким чином винесли на свободу?

Василь Овсієнко: Не перебільшуйте. Так звані «мордовські вірші» виходили з в’язниці багатьма шляхами, більшість з них сам Стус і вивіз. Я теж вивіз добірку з шістдесяти віршів. З Уралу вже, коли ми були на особливому, камерному режимі, вийшло всього шість віршів.

Я бачив Василів синій зошит. Він без назви але в листах Василь писав про нього «Птах душі». Той птах звідти не вилетів. Вирвався рукопис, який називається «З таборового зошита» і 36 листів. І все. Нещодавно Михайлина Коцюбинська сказала про творчість Василя Стуса, що це «дерево з обрубаною верхівкою».

Сергій Стуканов: Василь Стус займався перекладами з іноземною літератури. Але навіть це йому заважали робити, наскільки не хотіли, щоб по ньому лишилася якась спадщина.

Василь Овсієнко: Одинадцять елегій Рільке він переклав. У нього теж був цей зошит. Це дуже складний текст, німецька міфологія, але Василь на тому розумівся. Це все теж не повернулося.

Юрій Бєліков, поет з Пермської області, коли ми проводили ексгумацію, давав оголошення у місцевій пресі на предмет того, якби хтось знайшов і передав нам рукописи Стуса, то ми би заплатили дуже великі гроші. Але ніхто не озвався. Кажуть, рукописи не горять. Горять, та ще й як! І дуже ймовірно, що ми вже ніколи не побачимо тих віршів, про які Стус писав в одному з останніх листів: «Які добрі вірші спадають мені на голову. Без запису, без конкрецій, як теплий літній дощ, як сяйво жар-птиці».

Дмитро Тузов: А як це відбувалося в таборах? Хтось стежив за тим, щоби він не передавав вам зошити?

Василь Освієнко: Одразу зауважу, що є ув’язнення, а є заслання. І прошу не плутати. Ув’язнення – це конкретне місце, огороджене колючим дротом, дошками, напругою, де ти мусиш перебувати. А заслання, – це місце, де ти мусиш бути без права виїздити. Василь був в Мордовії в ув’язненні, потім на засланні в Магаданській області. А за другою судимістю йому дали особливий режим, камерне утримання і він був визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Сергій Стуканов: В одному з листів до Михайлини Коцюбинської Стус пише, що почувається не українофілом, а українцем. В чому різниця? І чи дійсно він зі своїми віршами становив таку загрозу для Радянського Союзу?

Василь Освієнко: Я вважаю, що він становив особливу загрозу для радянської імперії. Українська діаспора висунула Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії. Москва дізналася про це. Уявляєте як би здобуття Нобелівської премії українцем в камері піднесло українську справу?!

Дмитро Тузов: Тобто Василя Стуса могли вбити?

Василь Освієнко: Так чи інакше він був знищений. Існує дві версії. 27 серпня його звинуватили у тому, що він порушив форму заправки постелі. На нари в камері не можна ні сідати, ні лягати. Тільки 8 годин на добу, від відбою до підйому. А Василь поклав на нари книжку, сперся ліктем і так читав. На нього написали рапорт, що Стус лежав на нарах в робочий час, сперечався з конвоїром. Але нічого цього не було.

Стуса відправили в карцер. Він сказав Бородіну, коли виходив з камери, що оголошує голодування. І протримав його до кінця. Якось він голодував 18 днів, після чого сказав, що йому гидко, що доводиться виходити з голодування, так нічого і не добившись.

З 27 серпня до 3 вересня ще якісь ознаки його присутності були. Він сидів у карцері №3, а навпроти була робоча камера, де працював Левко Лук’яненко. І коли в коридорі нікого не було Левко гукав до нього, а Василь відгукувався. Але 4 вересня він не відгукнувся. Натомість чув, як в карцер приходило начальство. Ми почали питати начальство, де Стус. Нам казали, що це не наша справа.

Сергій Стуканов: Тобто ще кілька днів не було відомо, що з Стусом?

Василь Освієнко: Так. Я дізнався достовірно лише 5 жовтня. Офіційна версія – не витримало серце. Друга версія така: Ромашов з камери №6 запам’ятав, як увечері Стус простогнав: «убили холєра».

Володимир Шовкошитний, наш керівник експедиції 1989 року, він бачив на скроні слід удару. А Юрій Бєліков показував фотографії Стуса екстрасенсові, який сказав, що цю людину вбито ударом по голові.

Дмитро Тузов: Скажіть, а ви зі Стусом спілкувалися тільки за колючим дротом чи і на волі теж?

Василь Освієнко: Ми познайомилися в Мордовії, в таборах. На Уралі я був з ним всього півтора місяці. Мав серцеву хворобу. Намагався вивчити вірші але це мені не вдалося. Ці вірші були написані верлібром. Я досі цього не можу собі цього вибачити! Якби хоч трохи вивчив…

Дмитро Тузов: А чи вдавалося листами переправляти поезію на свободу?

Василь Овсієнко: В Мордовії це проходило. Він міг писати вірш з рядка в рядок, замінювати слова.

Сергій Стуканов: Цього року ДонНУ було присвоєно ім’я Василя Стуса. Як ви вважаєте, чи достатньо пошановано його пам’ять.

Василь Освієнко: Я вважаю, що ім’я Стуса вже відомо всьому народові. Якось Дмитро Стус сказав мені, що є вже близько мільйона примірників.