Поговорили з директоркою ГО «Детектор медіа» Галиною Петренко та медіаюристом Романом Головенком про законопроєкт про дезінформацію.
Ірина Славінська: За що конкретно настає відповідальність за поширення дезінформації згідно з цим проєктом?
Галина Петренко: Відповідальність настає за неправдиву інформацію, яка стосується дуже важливих питань функціонування держави — національної безпеки, здоров’я громадян, стану довкілля і ще декількох важливих питань. Здавалося б, мета цього законопроекту прекрасна і корисна — побороти інформаційну війну, яка ведеться з боку Росії.
Небезпек від цього законопроєкту точно більше, ніж переваг, які ми можемо отримати. Головна небезпека полягає в формулюванні, що таке неправдива інформація в важливих питаннях. Ці питання точно будуть торкатися завжди діяльності органів влади, армії. Якщо журналіст зробить розслідування про корупцію в армії, то міністерство оборони, якому не сподобається таке розслідування, зможе сказати що це фейк і неправдива інформація. Вони підуть до суду і в мене великий сумнів, хто зі сторін виграє такий суд.
Ірина Славінська: Хто може нести відповідальність за те, що визначено як дезінформація? Це окремі журналісти чи редакція?
Галина Петренко: Ми зрозуміли так, що будь-хто. Є окремі пункти відповідальності для тих, хто робить бото-ферми, тих, хто фінансує цих ботів і для супер злісних порушників, які роблять це групою. Це також стосується будь якого користувача соціальних мереж, тому що в законопроекті прописане поняття «поширювач інформації».
Ірина Славінська: «Поширювач масової інформації» – це блогери? Чи це будь-який користувач фейсбук чи твіттер?
Галина Петренко: Я раджу трактувати це як «будь-який користувач». Ми говорили з юристами, де проходить межа, нема вже того критерію, що після певної кількості підписників ти стаєш впливовим, а до неї — ні. Це дуже суб’єктивна оцінка того, хто муситиме оцінювати впливовість.
Ірина Славінська: Тобто, якщо людина в себе на фейсбуці робить публікацію про те, що вакцина, наприклад перетворює тебе на рептилоїда, то за поширення такої дезінформації можна нести відповідальність?
Галина Петренко: Теоретично так. Скоріше за все це буде якийсь репост, тому найбільшу відповідальність нестиме первинне джерело, з якого все це з’явилось. Від людини максимум попросять прибрати цей репост.
Ірина Славінська: З’являється розрізнення між «професійним журналістом» і «журналістом». Хто згідно з законопроєктом може бути професійним журналістом?
Галина Петренко: Професійним журналістом може вважатися той, хто працює мінімум 3 роки в зареєстрованому медіа і який дотримується певних стандартів, які запропонує асоціація, яка його туди прийняла.
Найсмішніше те, що ідея про «професійних журналістів» і «журналістів» була запропонована якраз громадським середовищем. Це той випадок, коли хороші ідеї від громадськості потрапили не на той ґрунт. Також буде створена «Асоціація професійних журналістів», яка буде визначати, хто журналіст, а хто ні.
Ірина Славінська: Чи достатньо наявних в українському законодавстві інструментів для того, щоб протидіяти дезінформації?
Роман Головенко: Не можна сказати, що їх повністю достатньо. Є певні норми в кодексі про адміністративні правопорушення за розповсюдження неправдивих пліток, що можуть викликати паніку серед населення. Є певні інструменти Національної ради телебачення і радіомовлення, якщо телеканали поширюють неперевірену інформацію.
Ірина Славінська: Якщо говорити про текст законопроєкту, то що суттєво може змінити, наприклад, поява такого поняття, як «поширювач масової інформації»?
Роман Головенко: Вводиться новий термін, можна дискутувати, наскільки це доцільно. Я сумніваюся у ефективності саме такого механізму і говорив про це розробникам на початку.