Судова адвокатура — найскладніше в праві, а суддя — пік кар’єри, — конкурсант до Верховного Суду

У студії Громадського Радіо — адвокат, конкурсант до Верховного Суду України Іван Міщенко.

Лариса Денисенко: Не так багато адвокатів подавалося на цей конкурс. Що вас спонукало? Чим ви раніше займалися? Чому саме господарська спеціалізація?

Іван Міщенко: Це унікальна подія і в моєму житті, чим би не завершилася ця історія, і для юридичного ринку взагалі. Щодо мене, то я все життя займався господарськими справами. Сам я з Києва, закінчив Інститут міжнародних відносин. З 2006 року я адвокат. Все життя я працював адвокатом, займався судовими справами, тому на власні очі бачив усе, що відбувалося з судовою системою за всі ці роки. Коли з’явилася можливість взяти участь у такому конкурсі (2 — 3 роки тому і мріяти про це було неможливо), то я прийняв для себе рішення зробити це.

Лариса Денисенко: Які були найскладніші етапи для вас? Чому б ви більше приділили уваги і часу? Що видалося вам зайвим?

Іван Міщенко: Найскладніше з всього конкурсу, мабуть, було чекати. Очікування — це досить складно з психологічної точки зору, очікування результатів саме письмової роботи. Майже всі учасники сказали, що п’ять годин — це дуже мало. Мені здавалося, що п’ять годин — це дуже довго. Я спокійно написав структуру, план. Потім ВККС сказала, що вони не приймуть роботу, якщо буде дуже поганий почерк. Я намагався красиво писати. А потім дівчина каже: «Залишилося півтори години». Я зрозумів, що треба швидше писати, забув про почерк і все інше. За кілька хвилин до кінця я встиг написати резолютивну частину.

Мені здається, це було більше на можливість в цій конкретній ситуації мобілізуватися, опрацювати велику кількість матеріалів за короткий час. Коли пишеш від руки, треба мати якусь сформульовану думку перед тим, як її писати. Можливо, це закладалося ВККС як один з критеріїв оцінювання письмової роботи.

Лариса Денисенко: Чим для вас є суддівство?

Іван Міщенко: На мій погляд, позиція судді, особливо у Верховному Суді, — це вершина юридичної професії. Судова адвокатура — це найскладніше в юриспруденції, а суддя — найвищий пік кар’єри. Якщо виходити з цієї позиції, то вона дає найбільшу можливість реалізувати себе як професіонала в справі. Те, що до Верховного Суду, ймовірно, потраплять і адвокати, і судді, і науковці, має дати синергію цих трьох професій, щоб підвищити якість правосуддя.

З підвищенням якості правосуддя підвищиться і авторитет судової влади, коли судові рішення будуть зрозумілі, коли вони будуть аргументовані, коли вони будуть більше нагадувати західні зразки, з якими ми стикаємось як адвокати, як пишуть судді у Великій Британії, США, країнах Європи. Будь-який громадянин може зрозуміти, чому рішення винесено саме таким чином, за винятком певних юридичних моментів. Парадокс полягає в тому, що з підвищенням інтелектуальної складової судового процесу рішення будуть простіші, вони будуть написані більш простою мовою.

Тетяна Трощинська: Чи стали суди більш відкритими, більш публічними протягом останніх років?

Іван Міщенко: Так, мені здається, що суди стали більш відкритими. Суди реалізували принцип відкритості досить повно. Якщо говорити про господарські справи, то будь-яка особа чи представники ЗМІ можуть прийти на будь-яке засідання, записувати те, що там відбувається, окрім певних винятків.

Мені здається, що судова система рухається до підвищення рівня правосуддя. Мене радують деякі рішення, які зараз з’являються. За старої системи у них, мабуть, не було шансів. Наскільки мені відомо, нещодавно у вас в студії була Євгенія Кулеба. Це була справа «Місто-сад» щодо скверу Небесної сотні. Наша юридична фірма допомагала у цьому процесі. Уявити таке рішення за старої системи майже неможливо. Однак суд зайняв дуже чітку правову позицію.

Лариса Денисенко: Ми дуже часто говоримо, що суддя має бути незалежним, правосуддя має бути незалежним. Що це для вас?

Іван Міщенко: Є внутрішнє переконання судді, є його розуміння права, позиція його колег, з якими він знаходиться в палаті або разом з ними слухає конкретну справу.  З огляду принципів справедливості, з огляду не тільки на букву закону, а й на дух закону, суддя виносить відповідне рішення, він не боїться наслідків такого рішення. Він розуміє, що в будь-який момент будь-кому може пояснити, чому він прийняв це рішення. Це можна і прочитати в самому тексті.

Я сподіваюся, що суди стануть менше ховатися за незрозумілими формулюваннями,  а стануть викладати свою думку, чому саме вони прийшли до такого висновку, чому саме у такому випадку треба захистити права громадян саме таким чином. Власна позиція судді, виписана в тексті судового рішення, — це те, чого зараз не вистачає.

Лариса Денисенко: Чи вважаєте ви важливими рішення Європейського суду з прав людини?

Іван Міщенко: Мені здається, що та синергія, яка закладається у майбутній відбір до нового Верховного Суду, наявність там науковців, адвокатів, чинних суддів, дасть можливість імплементувати те, як кожен з представників цих різних юридичних професій розуміє право. Звичайно, у такому випадку науковці і адвокати, я сподіваюся, будуть тими людьми, які з більшим акцентом привнесуть дух права.

За кожним рішенням Європейського суду з прав людини стоїть велика інтелектуальна робота. Саме такий інтелектуальний підхід забезпечить втілення принципу духу права і відхід від позитивізму.

Тетяна Трощинська: Як відбувалася перевірка на доброчесність? Чи потрібне це явище?

Іван Міщенко: На мою думку, це позитивне явище. Основним капіталом судді повинен стати його авторитет, що повинен базуватися на його доброчесності.

Було багато емоцій навколо цієї процедури. Мабуть, це лише тому, що вона відбувалася вперше. Ця процедура особливо необхідна на даному етапі, оскільки вона додає відкритості, якої так бракувало суддівському корпусу всі ці роки.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.