«Суспільство в нас ділиться не за ставленням до певних цінностей, а за ставленням до певних осіб», — журналіст Олексій Мустафін

Журналіст і телевізійний менеджер Олексій Мустафін у студії «Громадської хвилі» пояснює, що олігархічні війни виникають лише тоді, коли громадянське суспільство не є суб’єктом політичного процесу: «Наше суспільство досі ділиться не за ставленням до цінностей, а за ставленням до конкретних осіб». Також він наголошує, що конфлікт навколо «Укрнафти» та «Укртранснафти» показав, що патріотизм багатьох бізнесменів вимірюється їх бізнес-інтересами, і до журналістів при цьому вони ставляться як до обслуги. За словами Олексія Мустафіна, в Україні всі олігархи – давні, тому Ігор Коломойський може сприймати президента Петра Порошенка не стільки як президента, скільки як олігарха-конкурента.

– Як Вам те, що відбувається зараз? Нема ніяких асоціацій з Сєвєродонецьком?

Про це говорили, що це може відбутися. Це прогноз, який сам собою збувається. Ще під час призначення Ігоря Коломойського губернатором Дніпропетровської області одним з тих, хто найбільше радів, був Сергій Лещенко, який зараз оголошений головним опонентом Коломойського в політичному і медіа-просторі. У нас значною мірою олігархічна структура суспільно-державна, і конфлікти між представниками великого бізнесу, які є конкурентами, закладені в основу цієї системи. Дивуватися тут нема чому, можна тільки задати питання, чому це сталося сьогодні, а не три місяці тому, чи три місяці потому.

– На Ваш погляд, інституції державної влади, яку представляє Президент, мають зараз проявити характер у цій ситуації, чи це більше конфлікт бізнесу, ніж конфлікт влади?

Треба звернутися до базових понять. Що таке держава? Держава існує тоді, коли вона має монополію на насильство. Це певна інституція, якій громадяни делегують такі повноваження. Якщо в нас не буде монополії на насильство, а буде кілька центрів впливу чи владних структур, то така держава починає розвалюватись. Олігархічна система схожа на феодальну систему: коли були королі, вони передавали в управління певні області герцогам, а ті герцоги віддавали в управління своїм васалам. Але ж ми в ХХІ столітті знаходимося, а не в ХІ ст. Але ми маємо історичний досвід, що рано чи пізно це призводило до конфліктів, що держава нав’язувала свою думку феодалам або, як у нас говорять, олігархам.

– Коли Фірташ повернеться в Україну, це матиме вигляд як «сходка» олігархату, який працював за часів попередніх президентів? І чи буде в цьому пряма провина Порошенка, що він педалював цей конфлікт, і що він намагається впливати на різний бізнес завдяки тому, що біля кожного олігарха він має якусь кнопочку?

Я б не став ділити на старі чи нові. Будь-які бізнесмени є конкуренти один одному. Зараз, наприклад, у Лондонському суді Коломойський судиться з Пінчуком.

Це говорить про одне, що ми не переходимо в іншу стадію. У нас немає незалежної від олігархів держави, які взагалі окремий суб’єкт, і немає громадянського суспільства, про яке ми говорили з 2004 року. Громадяни отримують можливості для того, щоб діяти тільки тоді, коли вони вступають в певний яльянс із певними групами при владі. Це прикро, тому що патріотизм кожного великого бізнесмена вимірюється інтересами його гаманця.

– Як би громадянське суспільство мало себе проявити, за якими характеристиками ми би могли побачити, що воно-таки стало суб’єктом політичного процесу?

Громадянське суспільство стає суб’єктом політичного процесу, коли воно спирається на громадську думку. У цьому сенсі лакмусовим папірцем є соціальні мережі. Ми бачимо, що суспільство у нас ділиться не за ставленням до певних цінностей, а за ставленням до певних осіб. Для когось Коломойський світло у віконці, для когось – це злий демон, з яким треба воювати. Дарма ми знущаємося над «ватою» в тому, що вони прихильники «ДНР-ЛНР», що є така сліпа довіра до певних осіб, дуже навіювані стереотипи. Ми бачимо таке і по цей бік фронту.

З іншого боку, не було олігархічних війн – тепер з’явилися. Ну є країна, де немає олігархічних війн, це Росія. Там набагато краще? Не думаю.

Олігархи сприймають журналістів як обслугу, більшість людей як лохів, які за гроші готові на все.

У цій ситуації з Андрушком виникає відразу те, що Сергій на когось працює, і слово “свобода” в Коломойського асоціюється тільки з Тягнибоком. І ніхто не хоче вибачатись. І ніхто не реагує на це в Україні, я думаю, що відреагують американці, тому що в них до цінностей інше ставлення. Дуже смішно, коли дзвонить Пайєт і говорить олігархам, що закони джунглів уже не працюють.

– Мені не відкрили вислови Коломойського його нового, і мені здається, що він забуває, що він чиновник, і відповідно до етики губернаторської поведінки, він мав би бути стриманішим, але він не збирається таким бути.

Посада губернатора не є для нього чимось зобов’язуючим. Для нього це така ж іграшка, як і його ЗМІ, його бізнес, він бавиться. Але він, як і будь-яка ображена дитина, починає лаятись. Але мій особистий досвід спілкування з олігархами свідчить, що в своїй поведінці вони відрізняються один від одного, але за ставленням до певних речей у них класова солідарність.

Повертаємося до спільних правил гри. Питання в тому, хто може нав’язати ці правила. І питання в тому, хто може поставити в рамки наших олігархів.

– У нас є людина не спеціально призначена, а спеціально обрана. Це Президент України, який мав би впливати на губернаторів.

Я думаю, що Коломойський його президентом не вважає. І тут проблема суспільної довіри. У нас спільної довіри немає. З одного боку, у людей недовіра до всіх олігархів, а з іншого – абсолютна любов до конкретного якогось олігарха.

– Якщо говорити про якийсь цивілізований шлях вирішення цього конфлікту, то Президент має важелі й конституційні повноваження, щоб впливати на будь-кого з голів ОДА. Що він може зробити, щоб не спровокувати більш відкритий конфлікт цих стосунків? Чи можна вирішувати питання неповернення коштів у державний бюджет через шлях судового позову?

Можна спробувати, але результат можна зараз уже передбачити. Єдиний спосіб – це зібратися їм в одному місці і домовитися між собою про правила гри. Не лише групу «Приват», а й усі сторони конфлікту. Якщо цього не відбудеться, то, як говорять, живі будуть заздрити мертвим. А потім на руїнах цього, можливо, щось відбудеться.

Я думаю, у нас із часів Кучми – це стадія олігархату. Його вже не можна розцінювати як номенклатурника. Це все способи урядування за допомогою олігархічних важелів. Поки що в нас немає інших важелів, окрім зовнішнього управління. Єдиний спосіб – це якщо вони протверезіють і домовляться.