Система нагород в Україні — азійська, — історик Микола Чмир

Кандидат історичних наук, член Українського геральдичного товариства, член Комісії державних нагород та геральдики Микола Чмир розповідає про систему державних нагород в Україні.

Василь Шандро: Що таке українська система нагород і відзнак? Хто керує тим, кого і як нагороджувати, хто курує цей процес?

Микола Чмир: Наша система нагород — це і державні нагороди, і відомчі відзнаки, власні нагороди можуть мати регіони, міста, громадські організації, релігійні конфесії. Тобто можливостей отримати відзнаку для українця існує багато.

Найпрестижніші з них — це державні нагороди. Система державних нагород з’явилася у нас на рівні закону достатньо пізно — 2000 рік. До цього часу у нас існували відзнаки президента. У Верховної Ради якось не склалося з цим питанням. Це було на початку 90-х років і пов’язано з тим, що заправляли ліві сили, які були в принципі проти державних символів і конкретно нагород. І тільки у 2000 році приймається закон і відзнаки президента стають орденами і медалями.

Система відзнак складається зі звання Героя України, орденів, медалей, відзнаки «Іменна Вогнепальна зброя», почесних звань України, державних премій і президентських відзнак. У нас за Конституцією державні нагороди встановлюються законами України, тобто їх встановлює ВР. Але є власні відзнаки і право нагороджувати ними у президента.

Виходить така колізія: з одного боку має встановлювати Верховна Рада, а з іншого це держнагороди, і президент встановлює їх уже сам. Тому цей момент неупорядкований. 

Василь Шандро: Наскільки наша сучасна система нагород і відзнак є спадкоємицею радянської системи?

Микола Чмир: Коли Україна відновила незалежність у 1991 році, у неї власних орденів і медалей не було. Все, що мала тоді Україна — це систему почесних звань, яка відзеркалювала ту систему, яка існувала в Радянському Союзі.

Маю на увазі «народні», «заслужені». Цих звань нема ніде, окрім пострадянського простору. Їх зберегли, бо інших легітимних нагород просто не існувало. Обмежились тим, що зробили нові нагрудні знаки без радянської символіки, а потім почалася довга епопея встановлення державних нагород.

Щодо звання Героя України — це суто радянська практика. Цікаво, що придумали звання героя в Монголії. Тобто система нагород в Україні азійська. В Україні таке звання спочатку не передбачалося, але це звання ініціював Віктор Медведчук, коли він очолював тоді Адміністрацію президента.

Відзнака «Герой України» має два ордени: або орден держави у вигляді тризуба за нові досягнення, або «золота зірка» за геройський вчинок. Свого часу Кучмі сподобались обидва варіанти, тому вирішили зробити такий розподіл. Більшість Героїв України — ті, кому вручили саме орден держави. А до початку російської агресії орден «золотої зірки» давали не часто.

Тетяна Трощинська: Але окрім героїчних заслуг є дати. Тобто коли ордени вручаються до певних дат.

Микола Чмир: Нагородження до державних свят — це нормальна практика. Гірше, коли Янукович взагалі давав нагороди під день народження якоїсь посадової особи. Для нього така практика була вигідна, бо це йому нічого не коштувало, а людині приємно.

Тетяна Трощинська: Є люди, які отримали нагороди, але м’яко кажучи виявилися не гідними їх. У нас є механізм позбавлення нагороди?

Микола Чмир: Ні, за Законом «Про державні нагороди», позбавити людину нагороди можна тільки за поданням суду за тяжкий злочин.

Чого боялися законодавці 2000 року? Вони боялися, що кожен новий президент, приходячи до влади, відбиратиме нагороди, роздані попереднім президентом.

Ми вже не раз ставили питання про те, що є купа зрадників в Криму, сепаратисти на Донбасі. Є кілька законопроектів, але треба розуміти, що треба вносити зміни в закон, давати ширше розуміння порушенню присяги, негідним вчинкам.

Василь Шандро: Чи розглядаються зараз варіанти повернути нагороди періоду УНР або козацької доби?

Микола Чмир: Такі ідеї висловлювалися з початку 90-х років. Уже тоді були проекти, які передбачали взяття їх за основу зовнішнього вигляду для уже сучасних українських нагород. У нас не так давно була ініціатива відновити орден визволення, встановлений в 1920-му році, це була бойова нагорода УНР.

Василь Шандро: А там були розробки? 

Микола Чмир: Так, був наказ встановлення ордену визволення і відзнаки «Залізного хреста». Останню виготовили і вручили. З орденом не склалося, але на офіційному рівні це була абсолютна легітимна нагорода. На жаль, поки рішення з цього приводу немає. Але це був би правильний підхід — залучити наш історичний нагородний досвід. Хоча б тому, що державні символи у нас успадковані від УНР.

Але тут постає питання: чи відтворити в цілому, чи взяти за основу зовнішній вигляд для розробки нової нагороди.

Василь Шандро: Чи досвід і досягнення української геральдики, символіка, колористика, стилістичні речі використовується зараз?

Микола Чмир: Якщо говорити про нагороди в нашому сучасному розумінні, то ми можемо говорити про часи визвольних змагань 1917-1920 років. До того часу в такому розумінні нагород не було. Але історичний досвід у нас використовувався недостатньо. З різних причин. Для художника простіше намалювати щось своє. Але факт, що коли нагороди розроблялися з самого початку, не були визначені підходи. Тому у нас виходить і в розмірах, і в порядку носіння деякі «перекоси».

Василь Шандро: Наскільки наші нагороди дублюють або подібні до російських?

Микола Чмир: От що у нас подібне — Герой України. З орденом «Золотої зірки» свого часу питання вирішили так: до п’ятипроменевої зірки додали синьо-жовту стрічку із малим тризубчиком всередині. Це чітко споріднює нас з РФ, Білоруссю і низкою країн Середньої Азії.

Тетяна Трощинська: А як впливає на це декомунізація?

Микола Чмир: Сама по собі п’ятипроменева зірка не є комуністичним символом.