Тато в декреті як привілейоване становище

Ірина Славінська: Книжка «Тато в декреті» у вересні цього року вийде у видавництві “Віват” і буде презентована на “Форумі видавців” у Львові в рамках програми «Жінка в темі», якою цього року опікуємося ми з Ларисою Денисенко. Це передпрем’єра книжки, тож у нашій студії автор книжки Артем Чапай і гендерна експертка Анастасія Мельниченко. Артеме, я так розумію, що книжка виросла з колонки для сайту “Повага”?

Артем Чапай: Так. І, при чому, несподіваною була для мене популярність цієї колонки. Коли почали підходити жінки на районі, я зрозумів, яку кількість людей це цікавить.

Лариса Денисенко: А в якій спосіб жінки на районі зрозуміли, що ти написав колонку для Поваги?

Артем Чапай: Здається там була фотографія. А мами мене вже впродовж двох років бачать на майданчику. У нас є ще один такий тато, але він на майданчики не ходить. Тому я не зовсім виняток.

Ірина Славінська: В якому жанрі ти писав книжку, і чим хотів поділитися?

Артем Чапай: Це таке «свято, яке завжди з тобою». Воно не художнє але літературне. Я намагався в цьому напрямку працювати. Написано напів-гумористично. Я описував власний досвід, але це не щоденник, текст, розбитий на розділи. Є розділ «Ода бабусі», є розділ про нянь, хоча ми ними не користувалися і я брав про це інтерв’ю у Каті Сергацкової.

Є розділ, який називається «Діти бувають різні» я це по своїм двом бачу. Є розділ «Тати бувають різні», тому що не кожен хороший тато іде в декрет і не кожен, хто пішов в декрет – хороший тато, тому що можна піти в декрет і бити дітей наприклад.

Лариса Денисенко: А ти одразу відчував проблему чи ти починав свій день і бачив, з чого вже він починається: з бабусі, чи з питання про няньку? Тобто як оця побудова вимальовувалася?

Артем Чапай: Колонка для Поваги стала першим розділом і окреслила всю тематику книжки. Далі я інтуїтивно зрозумів, що за чим має йти. Наприклад, після розділу «Вам не важко з двома» є розділ про двоїстисть почуттів, коли ти можеш скиглити, як вони виносять тобі мозок і відчувати ніжність, любити своїх дітей і жаліти, що ти втрачаєш цей час для кар’єри.

В принципі весь цей досвід буде чоловікам знайомий. Я не думаю, що жінки щось відчувають по-іншому, це стереотип. Ну і сам текст себе пише, просто додаєш трохи сюжетності, тобто починається книжка, коли діти зовсім маленькі і закінчується питанням, чи є життя після декрету. Я 1 рік і 4 місяці в декреті був і вже відчуваю, як це страшно, повертатися до соціального життя.

Ірина Славінська: Чому в Україні раніше не виходило книжок про татів у декретах?

Анастасія Мельниченко: Можливо в Україні раніше не було письменників, які виходили в декрет. Тут збіглися чинники і цей збіг обставин дав нам таку чудову книжку.

Ірина Славінська: Саме явище і персоналія тата в декреті викликає посилений інтерес. Артем пише, що у жінки в декреті ніхто не запитує, чи не важко вам з двома. Натомість тато в декреті стає видиміший.

Анастасія Мельниченко: Ця робота приписується жінці за замовчанням. Це репродуктивна робота, вона не приносить грошей і не котирується суспільством. А отже чоловік, який добровільно на неї погоджується, автоматично викликає інтерес.

Ірина Славінська: Що ви побачили в суспільному обговоренні цієї теми? Чи є якісь тектонічні зрушення?

Анастасія Мельниченко: Артем є лідером думок, а коли вони починають говорити, то нормалізують такі явища. І, можливо, чоловіки, які задумувалися про такі речі але боялися стати менш крутими, знатимуть, що ось таки крутий чоловік в декреті Артем і він робить такі круті речі.

Лариса Денисенко: Тобі говорять «боже, як ви витримали» чи якось звертають увагу?

Артем Чапай: Я про це пишу, що навіть пішовши в декрет ти почуваєшся у привілейованому становищі. В автобусі тобі всі посміхаються і не говорять «куди ви пхаєтесь», як, наприклад, жінки розповідають, буває таке. Мені здається, що тектонічні рухи почалися але вони почалися з інтелігентських кіл. В інших прошарках я цього поки що не бачу. Але з творчої інтелігенції це мігруватиме на родини лікарів, вчителів і так далі.

Ірина Славінська: В родинах робітничих дитину на себе часто беруть бабусі, оскільки мама і тато не можуть собі дозволити не працювати.

Артем Чапай: Так. Але тут теж ще більша гнучкість. Оскільки навіть пішовши в декрет я продовжував заробляти, на оренду квартири вистачало. Так само Оксана вечорами працювала, коли я приходив і забирав дітей. На заводі чи фабриці таке не можливо.

Ірина Славінська: Наскільки ситуацію в суспільстві можуть змінити такого роду дискурси, як тема тата в декреті?

Артем Чапай: Мені би хотілося, щоб це щось міняло. І, хоча, книжка більше адресована чоловікам, читатимуть її жінки. Але я вважаю свій випадок також і симптомом. Я брав приклад з Макса Лєвіна. Можливо воно буде поступово переходити за рамки facebook-спільноти.

Анастасія Мельниченко: І воно перейде в оффлайн. Коли інформація заходить з різних джерел, поняття норми змінюється. Як тільки вирівняється питання про оплату праці чоловіків і жінок, частіше траплятимуться такі випадки, щоб ішов в декрет батько.