«Те, що війна закінчилась, — ілюзія», — Наталія Бондаренко

Вони вже більше року працюють з важкопораненими на Донбасі бійцями. Наталія за фахом — соціологиня, працювала у рекламному бізнесі. Але з початком бойових дій на Донбасі присвячує своє життя допомозі українській армії. Каже, що головна проблема — ілюзія, що війна закінчилась. Люди все менше допомагають пораненим. Всі проблеми вирішують за рахунок меценатів і середнього бізнесу, який дає гроші на візки, протези, пластичну хірургію. Волонтерська група зараз ставить собі за мету побільше інформувати поранених бійців, де вони можуть отримати кваліфіковану допомогу в Україні і за її межами. На щастя, держава фінансує реабілітаційні центри.

Антон Головенко був бійцем 79 аеромобільної бригади, важко поранений на Донбасі. Травму голови і протезування зубів йому забезпечили саме волонтери з Ірпінського шпиталю. Це коштувало 26 тисяч гривень, таких коштів у його родини в Запоріжжі не було. Зараз він і сам допомагає волонтерам. Заявилась нова проблема — похідні від війни хвороби. У демобілізованих часто виявляють  виразки шлунку, проблеми з нирками, легенями, а внаслідок стресів — серцеві напади.

Кажуть, що, незважаючи на Мінські домовленості про перемир’я, в шпиталь й зараз щодня привозять важкопоранених бійців. А тим, що проходять тривалу реабілітацію, потрібна психологічна допомога, душевна розмова. Тому, закликають кожного слухача приїздити в шпиталь і не байдужіти до поранених бійців.

Галина Бабій: На чому сьогодні тримається волонтерський рух?

Наталія Бондаренко: Звісно, що волонтерська діяльність тримається на небайдужих людях, які приходять і приносять, підтримують бійців, допомагають у придбанні якихось коштовних для лікування, яких не вистачає.

Галина Бабій: Наскільки волонтерські канали на сьогодні потужні? 

Наталія Бондаренко: Вже не такі потужні, як були. Напевно, тому що люди вірять в перемир’я. Не можна сказати, що волонтерство зовсім згасло, але стало меншим. 

Галина Бабій: В чому полягає ваше основне завдання?

Наталія Бондаренко: Наша головна задача — зрозуміти потреби бійців і донести їх до небайдужих людей, або знайти людей, які мають бажання і можливість допомогти.

Окрема суттєва стаття розходів — це придбання медичного обладнання для бійців. Це титанові пластини, фіксатори, тутери. Також спеціальні коляски для військових, яким ампутували кінцівки.

Галина Бабій: В чому була ваша проблема? Як ви зрослися з цією волонтерською групою?

Антон Головенко: При транспортном марше в Новоселовке, Донецкая область, получил травму головы, потерял восемь зубов. Меня доставили в мобильный госпиталь. Потом в центральный госпиталь Запорожья. Там пришли к выводу, что помочь не могут, и направили в киевский госпиталь. И оттуда я попал в Ирпень.

Галина Бабій: За Мінськими домовленостями ми маємо перемир’я. Зараз до вас надходять важкопоранені, яким потрібна дуже складна допомога?

Наталія Бондаренко: Так, надходять.

Галина Бабій: Звідки?

Наталія Бондаренко: З того самого сектору М, що біля Маріуполя. Більшість з них підриваються на розтяжках. Також багато прибувають із захворюваннями, які є побічними від війни.