«Те, що війна закінчилась, — ілюзія», — Наталія Бондаренко

Наталія Бондаренко, волонтер, та Антон Головенко, військовий, розповідають про нагальні проблеми волонтерства та потреби поранених

Ведучi

Галина Бабій,

Ольга Веснянка

Гостi

Наталія Бондаренко,

Антон Головенко

«Те, що війна закінчилась, — ілюзія», — Наталія Бондаренко
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr_ur1_2015-11-24_bondarenko-golovenko.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr_ur1_2015-11-24_bondarenko-golovenko.mp3
«Те, що війна закінчилась, — ілюзія», — Наталія Бондаренко
0:00
/
0:00

Вони вже більше року працюють з важкопораненими на Донбасі бійцями. Наталія за фахом — соціологиня, працювала у рекламному бізнесі. Але з початком бойових дій на Донбасі присвячує своє життя допомозі українській армії. Каже, що головна проблема — ілюзія, що війна закінчилась. Люди все менше допомагають пораненим. Всі проблеми вирішують за рахунок меценатів і середнього бізнесу, який дає гроші на візки, протези, пластичну хірургію. Волонтерська група зараз ставить собі за мету побільше інформувати поранених бійців, де вони можуть отримати кваліфіковану допомогу в Україні і за її межами. На щастя, держава фінансує реабілітаційні центри.

Антон Головенко був бійцем 79 аеромобільної бригади, важко поранений на Донбасі. Травму голови і протезування зубів йому забезпечили саме волонтери з Ірпінського шпиталю. Це коштувало 26 тисяч гривень, таких коштів у його родини в Запоріжжі не було. Зараз він і сам допомагає волонтерам. Заявилась нова проблема — похідні від війни хвороби. У демобілізованих часто виявляють  виразки шлунку, проблеми з нирками, легенями, а внаслідок стресів — серцеві напади.

Кажуть, що, незважаючи на Мінські домовленості про перемир’я, в шпиталь й зараз щодня привозять важкопоранених бійців. А тим, що проходять тривалу реабілітацію, потрібна психологічна допомога, душевна розмова. Тому, закликають кожного слухача приїздити в шпиталь і не байдужіти до поранених бійців.

Галина Бабій: На чому сьогодні тримається волонтерський рух?

Наталія Бондаренко: Звісно, що волонтерська діяльність тримається на небайдужих людях, які приходять і приносять, підтримують бійців, допомагають у придбанні якихось коштовних для лікування, яких не вистачає.

Галина Бабій: Наскільки волонтерські канали на сьогодні потужні? 

Наталія Бондаренко: Вже не такі потужні, як були. Напевно, тому що люди вірять в перемир’я. Не можна сказати, що волонтерство зовсім згасло, але стало меншим. 

Галина Бабій: В чому полягає ваше основне завдання?

Наталія Бондаренко: Наша головна задача — зрозуміти потреби бійців і донести їх до небайдужих людей, або знайти людей, які мають бажання і можливість допомогти.

Окрема суттєва стаття розходів — це придбання медичного обладнання для бійців. Це титанові пластини, фіксатори, тутери. Також спеціальні коляски для військових, яким ампутували кінцівки.

Галина Бабій: В чому була ваша проблема? Як ви зрослися з цією волонтерською групою?

Антон Головенко: При транспортном марше в Новоселовке, Донецкая область, получил травму головы, потерял восемь зубов. Меня доставили в мобильный госпиталь. Потом в центральный госпиталь Запорожья. Там пришли к выводу, что помочь не могут, и направили в киевский госпиталь. И оттуда я попал в Ирпень.

Галина Бабій: За Мінськими домовленостями ми маємо перемир’я. Зараз до вас надходять важкопоранені, яким потрібна дуже складна допомога?

Наталія Бондаренко: Так, надходять.

Галина Бабій: Звідки?

Наталія Бондаренко: З того самого сектору М, що біля Маріуполя. Більшість з них підриваються на розтяжках. Також багато прибувають із захворюваннями, які є побічними від війни.