фото із соцмережі
Про долю Тетяни Яблонської раніше в ефірі розповіла донька художниці Гаяне Атаян.
Юрій Макаров: Яблонська пролунала на весь Радянський Союз картиною «Хліб» голодного 1947 року. Конфлікт закладений вже у її творчій долі.
Діана Клочко: На її знаменитому автопортреті вона вдягає етнічний костюм, тернову хустку — показує, що вона українка, хоча всі знали, що етнічно вона не українка. «Хліб» — це полотно, яке відкрило їй шлях у високі сфери. За нього вона отримала Сталінську премію. Яблонська приїхала туди гола-боса, а Сталін побачив її картину і сказав: так треба малювати, і з того часу все і почалось. Зараз вона висить у Третяковській галереї.
Ірина Славінська: Тетяна Яблонська часто змінювала свій стиль. Розкажіть про це детальніше.
Діана Клочко: Вона змінювала стиль кожне десятиліття. Я зауважила, що зміна ідентичності спонукала її докорінно змінювати стиль. Це дуже дивна амплітуда: 40-50-ті роки — це міфотворчість нового життя, здоров’я, дитинства.
Юрій Макаров: Як почувались митці тієї епохи, які творили такий міф, і розуміли, що це суцільна вигадка?
Діана Клочко: Кожен із них приходив до того, яким чином вихопити фрагмент дійсності, в якому було б співвіднесення з дійсністю.
Вона вибирала ніби міфологічно-нейтральні сюжети, але стилі відкривалися зовсім інші. Радянське мистецтво не дуже любило стилізаторство. А в 60-ті роки вона пішла у народ, їздила до Примайченко, і дуже багато малювала в площинному українському стилі.
У 70-ті, після сільських мотивів 60-тих, у неї з’являються мотиви, пов’язані з європейським мистецтвом. Яблонська «контрабандою» намагалась втягнути європейське у наші стіни, оскільки вона все-таки могла виїжджати за межі Союзу. Не всі, хто виїжджав, міг побачене і пережите впустити у своє мистецтво. А вона знайшла таку можливість, намалювавши Флоренцію, зробивши Венеційський цикл. Дуже цікавим у неї є цикл стіжків. Це дуже важливий сюжет у французькому живописі, а вона почала писати його під київський. Частина Києва прописана у неї у такому імпресіоністичному стилі. Вона зробила такий хитрий поворот: показала Київ як Париж. Яблонська була дуже складною натурою, вміла все перевернути.
Юрій Макаров: Тетяна Яблонська серйозно хворіла, і через інсульт вона втратила можливість тонких рухів рукою.
Діана Клочко: Але тут вона відкрила для себе пастель як можливість зміни стилю, тому що лівою рукою ми малюємо зовсім по-іншому. Вона не тільки знайшла у собі сили — це її тримало довгі роки.
Ірина Славінська: Тетяна Яблонська на своєму місці в українському живописі чи її ще потрібно піднімати?
Діана Клочко: Дуже потрібно піднімати, і я сподіваюсь, що до її 100-річчя в Мистецькому арсеналі зроблять велику виставку. Навряд чи вдасться взяти роботи з Москви, але принаймі потрібно гідно представити те, що є в Україні.
Юрій Макаров: Як сприймають Яблонську юні покоління?
Діана Клочко: Її сприймають прекрасно, це ніяка не архаїка і не радянське мистецтво.