Тотальна побілка міського простору почалась за Черновецького, — Т. Кайдан

Анастасія Багаліка: Прийшла весна, отже, білимо дерева, паркани. Але нещодавно соцмережі та активісти почали засуджувати цей процес. Чому?

Тарас Кайдан: Так, кожного року увага до процесу побілки зростає, бо в місті ця практика стає неприродньою для певних верств населення.

Ми з нашим журналом також не залишились осторонь, і в середині тижня я написав суб’єктивну колонку, щоб пояснити певні факти, що стосуються такої побілки.

Наприклад, такий факт: побілка приносить користь лише молодим фруктовим деревам. Але люди, які цим займаються, пояснюють це ще й якимись естетичними вподобаннями, що так наче стає красивіше.

Анастасія Багаліка: Чи можна прибрати цю асоціацію побілки з весною?

Тарас Кайдан: Суперактивна побілка почалася в Києві саме за часів Черновецького. Дерева білили завжди, але смітники, клумби, тощо, до цього не білили так, як зараз.

Ця практика також походить з військових частин, коли там білять плац.

Анастасія Багаліка: Якби це було не вапно, а бордюри білили б вздовж трас в кольори, що відбивають світло?

Тарас Кайдан: Є спеціальні відбивачі, що стоять вздовж дороги, і вони з цією функцією справляються краще.

Андрій Гарасим: Можливо це стосується українських традицій? В давній Україні весною білили хати чи ні?

Тарас Кайдан: Це навіть не українські традиції, бо білять навіть в Ташкенті. Та й білити хати — це одне діло, а бордюри — вже зовсім інше.

Андрій Гарасим: Можливо це роблять, бо не вистачає грошей на щось краще?

Тарас Кайдан: Якщо рахувати людино-години, то можна було б ті бордюри якщо і не замінити на нові, то хоча б їх вирівняти.

Андрій Гарасим: Який грошовий бік цього питання? Скільки це коштує на рік для міста?

Тарас Кайдан: Київський бюджет наче й відкритий, але не настільки, щоб можна подивитися, які витрати йдуть конкретно на це. Думаю, що це є завдання згори щороку: піти та побілити.

Андрій Гарасим: Побілка дерев приносить якусь користь?

Тарас Кайдан: Знаю, що в Штатах та в Європі білять молоді фруктові дерева, тоді для них є певна користь. Але білити сорокарічну тополю чи каштан — це зайве.

Андрій Гарасим: Чи існує в Києві ініціатива проти побілення?

Тарас Кайдан: Так існує. Є декілька петицій, і думаю, вони завершаться успішно.

Анастасія Багаліка: Чи взагалі виконуються такі петиції?

Тарас Кайдан: У нас немає інструменту їх імплементації, тому все залежить від того, чи готова людина, яка почала цю петицію, далі працювати над тим, щоб втілити її в життя.

Анастасія Багаліка: Як щодо петицій про знесення балконів, які не відповідають загальному вигляду будинку? Це правомірно по відношенню до власників цих балконів?

Тарас Кайдан: Потрібно пам’ятати, що фасад не є вашою приватною власністю. Коли будувався будинок, то був певний проект, тому він має виглядати так, як його розробив архітектор.