Фото: Громадське радіо
Гостя ефіру — літературознавиця, докторка філологічних наук Тамара Гундорова.
Тамара Гундорова: Це не перший раз творчість Емми Андієвської висувалася на Шевченківську премію. Хотілося, щоб ця премія була вчасна. Був період, коли ми віддавали данину померлим поетам. Це був спосіб духовного очищення для цілого суспільства, яке почувалося себе винним за те, що довелося постраждати цьому поколінню, до якого належав Стус.
Шевченківська премія — це нагода почути і вислухати, сказати слова вдячності за те, що людина зробила для нас. Яку Емма Андієвська має енергетику! Роль Андієвської як постаті, яка є містком між минулим і сучасним, між діаспорою і сучасною Україною, Донбасом і Києвом, важлива.
Вона людина української свідомості і надзвичайної фантазії, буяння фантазії. Я не знаю, чи є в українській культурі чи літературі людина такої могутньої сили фантазії. Вона поетеса і авторка дуже цікавих прозових творів, навіть романів. На моє переконання, романи лишилися непрочитані в тому контексті, в якому вони мали бути прочитані. Останні років 10 чи 20 вона займається малярством. У неї понад 9 тисяч картин. Вона вигадала весь свій світ.
Фантастичне і реальне настільки поєднані між собою, так переплелися, що важко знайти ту ниточку, яка допоможе прочитати той світ
Її важко читати. Вона вибудовує свій світ, він дуже не схожий на той світ, до якого ми звикли. ЇЇ творчість — магма. Фантастичне і реальне настільки поєднані між собою, так переплелися, що важко знайти ту ниточку, яка допоможе прочитати той світ. Чого варта її ідея про круглий час! Вона мислить в таких категоріях, де немає минулого, теперішнього і майбутнього. Це все переплелося разом, це все в одній магмі. Її поезію складно розшифрувати, вона пише підметами, уникає зв’язок. Вона ставить тире, створюючи напругу між словами.
Вона змушує читача працювати разом з нею, вона веде за собою, дає мазки, а читач повинен собі відтворити цю картину. Іноді від зворотного, тобто вона дає якесь враження, а предмет чи об’єкт, який створює це враження, ти повинен створити сам. Це абсолютно несподівана поезія. В прозі теж так само. Вона авторка таких романів, як «Роман про добру людину», «Роман про людське призначення». Я вважаю, що її роман «Герострати» — це роман романів. Це роман-лабіринт. Він написаний в 60 — 70 роках. Він ілюструє дуже багато філософських ідей Сартра, Камю про абсурдність світу, категорії абсурдної літератури, абсурдність світу, в який закинута людина.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.