У 2013 році Крим запам’ятався мені завмерлим у часі — учасниця читань «Поезія війни»

Цьогоріч власні тексти, написані про війну і під час війни, читатимуть Світлана Поваляєва, Дмитро Лазуткін, Богдан-Олег Горобчук.

Слухайте розмову з письменницею та журналісткою Світланою Поваляєвою, поетом і художником Богданом-Олегом Горобчуком та працівником Національного музею Революції Гідності та журналістом Северином Наливайком.

Валентина Троян:  Чи є різниця між тим, як писати про війну, що вже скінчилась, і тією, що триває?

Світлана Поваляєва: Я певна, що така різниця є. Але у мене немає подібного досвіду, бо я раніше ніколи не писала про війну. Вочевидь, коли ти особисто переживаєш ці речі, то це твої власні рефлексії. Вони відрізняються від фантазувань з приводу якихось незнайомих, померлих чи вбитих людей.

Богдан-Олег Горобчук: Мені здається, що поезія, яка має такий рівень абстракції уже за подіями, котрі минули, дозволяє підійти до цього з точки зору якихось цінностей, образів. Те, що болить тут і тепер, створює іншу поезію. І те, і те буде поезією, але абсолютно інакшою.

Северин Наливайко: Національний музей Революції Гідності досліджує різноманітну літературу про Майдан. Є видання про Революцію Гідності, які зроблені в Україні й за кордоном. Вийшло набагато більше віршів, тобто рефлексій, як тільки відбувся Майдан. Це був такий виплеск емоцій. З кожним роком видань про Майдан стає менше, але вони стають осмисленішими.

Світлана Поваляєва: У мене досі немає жодного вірша про Майдан. Буквально пару коротких прозових текстів, на сторіночку. Я досі не можу про це ні говорити, ні писати. Можливо, через те, що у мене на війні син, а не я сама, це переосмислюється прямо в процесі й виходять художні, філософські тексти, не по факту якихось подій.

Валентина Троян: Яким ви запам’ятали Крим і яким уявляєте його зараз?

Світлана Поваляєва: Я провела половину життя в Криму, влітку 2013 року я була там найдовше. Мене здивувало тоді, що було дуже багато української реклами, українських білбордів. При цьому Крим був порожнім, навіть Симеїз. Крим запам’ятався мені завмерлим у часі, в очікуванні чогось, як я тепер розумію. Я не могла тоді цього сформулювати. Ніхто тоді не міг передбачити, що станеться восени й тим більше за рік. Крим запам’ятався мені лунким, натхненним, порожнім, красивим і українським.

Я навіть не буду фантазувати, який Крим зараз. Я слідкую за подіями зараз. Він активно заселяється росіянами для того, щоб потім можна було сказати, що «Крим — наш, ніякої України тут не стояло». Там відбувається екологічна катастрофа. Крим перетворюється на військову базу. Все дуже печально. Крим активно знищується, про це боляче чути.

Повністю програму слухайте в аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS