У країнах, що пережили якісь драматичні історії, є потреба створювати меморіали — Пошивайло

Про це поговорили із директором Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні «Музей Революції Гідності» Ігорем Пошивайлом.

Чим меморіал відрізніться від пам’ятника?

Меморіал – це не лише один об’єкт, це може бути сукупність об’єктів, споруд і чогось нематеріального – церемоній, ритуалів, практик, які покликані зберегти пам’ять.

Ми живимо в середовищі, де домінували до декомунізації радянські практики вшанування пам’яті за допомогою скульптур, але у ХХ столітті ми говоримо про створення більш ширших понять, створення меморіальних просторів. Загальних правил щодо них не існує, але є потреба країн, які пережили якісь драматичні історії.

Основне покликання меморіалу – це вшанувати людину, групу людей чи події, які пов’язані з травматичною історією.

Яким чином створюються меморіали?

Такі проєкти потребують широкою дискусії. Це безліч зустрічей та обговорень. Обов’язково в командах, які займаються меморіалізацію та музеєфікацією складної історії, присутні науковці, психологи, комунікатори, медіатори, які допомагають налагодити довіру різними групами, причетними до подібного проєкту. Все це складно. Говорячи про три українські меморіали, тут була різна ступінь комунікації. Якщо Голодомор не потребував широкого майданчика для якихось дискусій, бо це була державна політика, і дуже добре досліджений процес цієї трагедії, то якщо говорити про гарячу історію, то тут  все набагато складніше. Говорячи про меморіалізацію подій на Майдані, багато хто пам’ятає ті перші спроби дискусії, коли формувалися експертні групи, коли залучалися представники рідних загиблих, активісти, урбаністи, історики тощо. І цей процес передбачає залучення широкого кола науковців, які б могли підходити не з емоційної точки зору, а з наукової, виваженої.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.