У Києві покажуть виставу «Блокпост Україна» за віршами Бориса Гуменюка

Василь Шандро: Що це за вистава? Та коли і де можна буде переглянути її?

Володимир Петранюк: Відбудеться громадський перегляд вистави «Блокпост Україна» за поезією Бориса Гуменюка. Я довго шукав матеріал, щоб відгукнутись якимсь чином на те, що відбувається на Донбасі. Я боявся братися за перо, тому що не знав, що можна писати. Я не воював в АТО, тому не відчував права писати. Мені підказав матеріал Микола Коханівський, командир батальйону «ОУН». Доторкнувшись до поезії Гуменюка, я був шокований: це був той матеріал, який я шукав. Тільки кров, вибухи і кулі могли зрушити з місця ці правила. Ми почали з поезії робити виставу. У результаті вийшла вистава «Блокпост Україна».

Василь Шандро: Це певний метафоричний хід такий?

Володимир Петранюк: Блокпост став символом нашої боротьби. Слово мало уживане до цих подій, так само як і це паскудне слово АТО, яке мене дратує. Блокпост – символ того, що ми знаходимось на Рубіконі.  Багато сторіч Україна є блокпостом: між варварами і Європою.

Василь Шандро: Чи відчували ви небезпеку у тому,  аби не використовувати затягані прийоми із радянських вистав про війну?

Володимир Петранюк: Це спокуса. Якби адміністрація замовила, то я б мабуть і втрапив би до цієї пастки. А так це був рух моєї душі, наших спільних бажань і болі, то я опирався спокусі. Я маю досвід, але я старався забути його.  Я шукав давні наші традиції. Я їх шукав в наших піснях і думах, кобзарських думах. Ми знайшли спільний образ із художницею Валентиною Кузьмічовою. Червоне і чорне. Червоне, то любов, а чорне, то журба. Це і є образ нашої вистави. І величезний рушник, розшитий хрестами. У повному сенсі слова «хрестами», червоними і чорними.

Василь Шандро: Чи буде автор на допрем’єрному показі?

Володимир Петранюк: Обіцяв. Я запрошую слухачів. Платити за вхід не треба. За адресою вул. Алма-Атинська 109, Центр культури та мистецтв Дніпровського району. 0 18.00.

Василь Шандро: Театр поза політикою. Але те, що ми маємо, це результат того, що ми нікуди не влазили. Ви погодитесь з цим?

Володимир Петранюк: До певної міри. Є моральні речі, які перемішуються  з розумінням політики. Наприклад, національна зорієнтованість. Це політична складова чи моральний обов’язок? Бог і Україна понад усе – це політичне гасло чи моральне? Мені здається, це духовні гасла. Якщо деякі партії використовують це для свого піару, то це не значить, що це політика.

Василь Шандро: А хто варвари в Україні: працівники прокуратури, які говорять українською чи рівненські добувачі бурштину? Чи не вони наш найбільший ворог?

Володимир Петранюк: Це малоросійство. Нищення землі та збагачення за рахунок руйнування свого краю – це малоросійство. Немає значення якою мовою людина розмовляє. Ця розмова зараз не на часі. Людина по своїх ділах оцінюється, як сказано у Біблії. І прокурори, і бурштинові крадії це мої особисті вороги. Вони більші вороги, ніж ті, які зараз з нами воюють. Мені зрадники в уряді гірші, ніж найстрашніший сепаратист. Тому що вони тут, як вампіри. Це малороси. Це виродки нашого роду. Це відповідь на запитання. Вони гірші за сепаратистів та російських окупантів.

Анастасія Багаліка: Чи важко пояснити людям, які не були на війні, війну мовою вистави?

Володимир Петранюк: Важко. Але якщо ти знайшов той золотий ключ, яким відкривається скриня, то глядач твій. Мені сказали в Сєверодонецьку дівчата з управління культури і заступниця губернатора, що якщо б наш театр їздив регулярно всі роки, то, можливо, у нас не було б війни.

Василь Шандро: Ви для себе зруйнували стереотипи про український Схід, які панують?

Володимир Петранюк: Зруйнував. Я думав, що їду  на зворотній бік місяця. А там виявились нормальні люди, як у мене на Русанівці, які говорять українською мовою та суржиком.

Василь Шандро: Чи даєте ви якісь відповіді своєю виставою?

Володимир Петранюк: Я не даю гоїтися рані. Люди вже ходять по гламурних нічних клубах, ніби нічого не відбувається, а зараз під час, так званого, Мінського миру все одно вбивають. Наша вистава присвячена Василю Кіндрацькому, який загинув під час перемир’я . Відповідь полягає у тому, що не можна бути байдужим, що не можна зачинятися в маленькій хатині.

Василь Шандро: Михайло Слабошпицький, літературознавець, сказав, що це поезія, яка межує з брутальністю. Це виняток для української літератури поки що.

Володимир Петранюк: Завдяки поетиці,  згладжується  брутальність Гуменюка. Але ця брутальність – це біль. Коли в тебе забирають вишиванку і виривають серце, то який ти мусиш бути? Українці і так досить лагідні. Нас обзивали «бандерівцями» та «бандюками», а ми все сподівалися, що це жарт.