Говоримо детальніше з авторкою книжки, літературознавицею Ганною Улюрою.
Ганна Улюра: Це 113 есе, які утворюють цілісну книжку, варто читати від першого до останнього, щоб побачити сюжет. Коли говорять про великий канон, то говорять, що це така родина, де є спадкоємність від діда до онука, але коли говорять про жіночу традицію, чомусь ніколи не говорять про матерів-засновниць, взагалі не мислять такими категоріями. Говорять про те, що ми сестри, всі жінки-письменниці формуються в таке сестринство, де немає головної, але є багато великих і рівних.
У літературі втрачено тисячі жіночих імен, це неймовірна кількість авторок, яких ми забули і загубили, тому нам складно говорити про бабусь, про прабабусь, матерів-засновниць. Ми знаємо або тільки імена, або рядки їхніх текстів, або повні тексти, які вкрав якийсь чоловік поруч з ними. Моя книжка — це 113 імен, деякі з яких можливо будуть невідомі читачу. У мене безумовно була мета познайомити з деякими авторками, які наразі забуті, мені здається це дуже несправедливо.
Це не підручник, це не історико-літературна монографія, а збірка есе, тобто там багато моєї суб’єктивної позиції. Це суб’єктивна есеїстика, але для цього я мала прочитати всі тексти, збирати біографії. Я хотіла вихопити якусь індивідуальну рису авторки, щоб запам’яталось пов’язане саме з нею.
Повну розмову слухайте в аудіофайлі
0