У Польщі доходи публічно декларують навіть директори дитсадків

Як у Польщі борються з корупцією за допомогою декларацій, розповіла Гражина Копіньска, експертка польського Фонду ім. Баторія в антикорупційній програмі «Відповідальна держава».

Ірина Славінська: Чи є у Польщі декларування доходів прозорим?

Гражина Копіньска: Так, декларації майже усіх чиновників і політиків є відкритими, особливо це стосується самоуправління. Навіть на рівні громади більшість чиновників має обов’язок показувати свої доходи. Це почалося 20 років тому із оприлюднення доходів депутатів.

Ірина Славінська: Як цього вдалося досягнути і який був опір?

Гражина Копіньска: Перші декларації у Польщі самостійно оприлюднили у 90-ті роки народні депутати. Вони це зробили тому, що тоді з’являлось багато інформації про корупцію серед депутатів, і вони це зробили, щоб захистити себе від такого стереотипу.

На рівні самоуправлінні була інша ситуація: чиновників на цьому рівні змусили до публічних електронних декларацій через парламентський закон. На той момент Польща була доволі децентралізованою, і багато фінансових питань вирішувались на місцевому рівні, тож депутати вирішили, що місцеві чиновники і депутати мусять показувати свої декларації.

Закон зобов’язав подавати декларацію не тільки депутатів місцевих самоуправлінь, а й місцевих чиновників. Цей закон охоплював настільки широку групу людей, що декларацію має представляти навіть директор дитсадка.

У Польщі дуже широке коло чиновників подає відкриті декларації, але не президент і не міністри, якщо вони не займають депутатського крісла. Зазвичай міністри, які не є депутатами, оприлюднювали свої декларації, якщо їх про це просив прем’єр.

Інша цікава ситуація — судді і прокурори. Вони досить довго подавали внутрішню декларацію в рамках установи, в якій працювали. Кілька тижнів тому у Польщі змінився закон, і тепер вони подають декларації публічно.

Ірина Славінська: Що забезпечує можливість вираховувати і карати корумпованих чиновників?

Гражина Копіньска: Головний смисл існування декларацій — формування довіри між громадянином і людиною, що управляє громадськими коштами. Так це виглядає у Польщі: чиновники подають декларації на початку займання певної посади і наприкінці, а також звітують щороку.

Декларації чиновників контролює та установа, у якій вони працюють, і Центральне антикорупційне бюро. Це бюро за рік може проконтролювати лише кількасот декларацій, тоді як тих, хто зобов’язаний подавати декларації, майже півмільйона.

У Польщі вже було кілька голосних справ, коли знаходили певні речі у деклараціях чиновників. Якщо суд доводить, що був скоєний злочин, чиновник відповідає перед судом і втрачає посаду.

Є ще громадський контроль. За деклараціями пильно стежать громадські організації та ЗМІ. У випадку місцевої влади це найдієвіше. Якщо чиновник пише, що має маленьку квартиру і старе авто, а всі знають, що він їздить на гарній машині і живе у великому будинку, про це пишуть у ЗМІ, говорять активісти.

Якщо є громадський розголос, то справою зацікавиться прокуратора, а якщо і ні — чиновник втрачає громадську довіру, його просто не виберуть.

Я досліджувала декларацію одного політика, про якого у ЗМІ з’явилась інформація, що у його квартирі діє бордель. Він мав трошки більше 30 років, і при цьому був власником 5 квартир, кар’єру зробив у держадміністрації. Це нереально.

Навіть якби мені не вдалося чогось довести, я б зробила висновок для себе як для виборця.

Такі випадки у Польщі рідкісні. Я була шокована, коли прочитала у польських ЗМІ про декларації українських чиновників і їх статки. Якщо в Україні нездорова ситуація із маєтками чиновників, то у Польщі за роки незалежності чиновники мали доходи, які не сильно відрізнялися від середнього доходу.

Тому дуже великих корупційних справ за роки незалежності не було. Декларування є швидше інструментом будування довіри, а не розслідування.