У селах вчителі й директори не знають своїх прав, — Анна Уварова

Сільські директори і вчителі не знають своїх прав, і півжиття змушені проводити на нарадах. Як працює центр інноваційної освіти «Про Світ» і як він змінює життя та роботу шкіл і громад?

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Анна Уварова

У селах вчителі й директори не знають своїх прав, — Анна Уварова
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/09/hr_hh_2017-09-03_uvarova.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/09/hr_hh_2017-09-03_uvarova.mp3
У селах вчителі й директори не знають своїх прав, — Анна Уварова
0:00
/
0:00

Розповідає Анна Уварова, менеджерка проектів Центру інноваційної освіти «Про Світ»:

«Ми більше працюємо зі шкільною освітою: із вчителями та директорами. Все починалося з вчителів, тому що це безпосередньо ті люди, які контактують з дітьми і мають на них більший вплив. Але з часом ми зрозуміли, що треба починати з культури школи: з того, як проходить взаємодія між вчителями та директором, наскільки в колективі є довіра. Дуже часто шкільні колективи нагадують такий «тераріум». Ми хочемо перейти від слова «колектив» до «команда» і працюємо над тим, щоб це створилося в школах».

Тетяна Трощинська: На вашому сайті є багато програм, в тому числі і навчальних. Традиційно за фразою «підвищення кваліфікації» мало що стоїть, адже іноді має бути зміна мислення, а не вивчення якихось навичок. Тобто, в тому числі, у вас і навчальні проекти, програми, які можна пройти і отримати мережу своїх людей та далі продовжувати працювати?

Анна Уварова: Ми переважно займаємось не короткими програмами. Єдина коротка програма «Про. Навички» була орієнтована на вчителів і тривала приблизно 4-5 місяців. її основний фокус — цікаві уроки. Тобто більш інтерактивні, де дитина не просто слухає вчителя 45 хвилин і тихо сидить, склавши руки, а й набуває певних навичок, працюючи в команді, виявляючи лідерські якості. Як показує практика, діти, яких починають навчати саме таким чином, (навіть ті, кого вважали «двієчниками» і на яких давно махнули рукою) починають ставити більш активними.

Це все проходило у Львові, а потім поширилось на Одесу, Слов’янськ і Вінницю. Спочатку це була лише одна людина з колективу — у нас не було умов, скільки людей з певної школи повинно бути. Потім ми зрозуміли, якщо ця одна людина проходить, в неї палають очі, вона хоче, робить. Але вона приїжджає в колектив, як «біла ворона». Потім ми зрозуміли, що треба залучати команду мінімум 2-3 вчителів, бажано ще й директора.

Тетяна Трощинська: Що ви пропонуєте директорам?

Анна Уварова: Зараз ми прийшли до того, що в нас є програма на півтора року «Школа 3.0». В цій програмі ми працюємо з директором і з 10% вчительського колективу, яких обирає сам директор. Основні критерії: щоб ці люди хотіли щось змінювати і вже щось робили. Спочатку ми робимо аналітику, щоб зрозуміти, яка ситуація в школі, наскільки вчителі працюють в командах, чи знають, що це, чи делегує директор хоч щось.

Комунікація проходить у всіх по-різному, але в основному все зациклено на директорові. І якщо переносити це на бізнес, так не може бути, повинно бути делегування. І ми, в першу чергу, говоримо саме про це

Потім ми починаємо виявляти, чи є якесь спілкування і як воно відбувається. Дуже часто вчителі взагалі не працюють в командах. Якщо вчитель готує предмет і в школі ще є вчителі з цього предмету, вони часто не збирається групами — кожен робить щось своє. Є якась скутість: це моє. Ми намагаємось це відкрити.

Потім дуже важлива частина, щоб давали дуже правильний фідбек: в коректній формі, але він повинен бути. І останній момент: всі школи складають план розвитку школи. Але вони складають це для відділу освіти. Насправді, це просто папірець. Ми їх вчимо, щоб вони, використовували командні методи, делегування, а також розширення кругозору стосовно того, що дитина також має право слова щодо того, як повинна виглядати школа, в якій їй цікаво навчатись. Також мають слово батьки, бо це не лише люди, які приносять за щось гроші, критикують або приходять подивитися оцінки. Вони теж можуть бути зацікавлені.

Також ми говоримо, що варто залучати випускників, бізнесменів, які є поряд. Якщо це сільська школа, то це і громада. І коли ти поспілкувався з усіма стейкхолдерами, вимальовуються певні пріоритети школи і навколо цього збираються групи, які готові над цим працювати і планують, як це буде. У когось пріоритетом можуть бути цікаві уроки, у когось — налагодження зв’язків з батьками, культурні проекти в школі. І в кожній цій групі є лідер.

Коли пріоритет реалізується, то не йдуть до директора, а йдуть до лідера групи або долучаються до групи. Коли перший раз з нашою допомогою прописують план розвитку, реалізують його, вони відпрацьовують навички: спілкування один з одним, розуміння іншої сторони, здоровий фідбек. Таким чином розвивається шкільна культура. Коли ці зв’язки налагоджені, на це можна покласти будь-що: інтегровані уроки, взаємодія з дітьми і з батьками. На «Школі 3.0» перший потік був запущений у березні, вкінці минулого місяця я була на одній з їхніх сесій і для мене були фантастичними зміни, які за півроку відбулися в колективі, в розумінні між ними, в креативності ідей. У нас ще є краундфандингова платформа, яка допомагає з фінансуванням. І тут вони ще й відпрацьовують проектний менеджмент, бо в школах взагалі нема такого предмету. Я так розумію, що і на підвищенні кваліфікації цього теж не вчать.

Тетяна Трощинська: Тобто на певні шкільні проекти збираються кошти спільнокоштом?

Анна Уварова: Так.

Тетяна Трощинська: У нас 1 вересня був юрист ГО «Батьки SOS», який говорив, що тільки офіційно за останні три роки школами України було зібрано з батьків близько мільярда гривень. Частково ми не можемо простежити, на що вони пішли, частково вони могли піти не на те, чого б хотіли клієнти, які отримують освітні послуги. І краундфандинг, напевно, це трошки інше. Які у вашому розумінні проекти вартують того, щоб люди скидалися своїми грошима?

Анна Уварова: Наша платформа називається GoFundEd. Вчитель виходить або з проблематики, або з проекту, який хоче реалізувати. Наприклад, хоче навчити дітей тому, що таке 3-D принтер і як можна з цього робити нові меблі і деталі. Ми заохочуємо вчителя, щоб він залучав до написання проекту своїх колег і навіть дітей.

Власне, на самій краундфандинговій платформі приблизно 40% суми надають українці, які живуть в Україні або за кордоном, але хочуть вкладатися в українську сферу в Україні, щоб вона розвивалась. Я знаю випадки, коли при школі батьки робили громадську організацію і поповнювали її коштами, але чітко розподіляли, на що вони підуть кошти і школа звітувалась.

В більшості шкіл України нема громадських організацій, благодійного фонду. Тому ми закуповуємо всі матеріали, які є по списку, надсилаємо їм, підписуємо з ними договір і передаємо на баланс. Потім через місяць-три, ми їдемо до них, дивимось, що і як використовується, наскільки це вартісний досвід для школи.

Тетяна Трощинська: Є багато стереотипних уявлень, що все це добре робити у Києві, бо тут активніші батьки, вчителі чи більший доступ. З якими школами ви працювали і як відбувається ця співпраця?

Для мене досвідом стало те, що в селах більшість вчителів і директорів не знають своїх прав, не знають законів. І це проблематично

Анна Уварова: Окрім проекту «Школа 3.0», я вела проект «Пілот 24». Це проект, який запропонували до реалізації Western NIS Enterprise Fund, а ми реалізували його освітню частину. Було обрано 24 школи: по сільській школі з кожної області. Я можу порівняти всі ці сільські школи і львівські міські. Звісно, в міських школах більший відсоток молодих вчителів, які більш технічно підковані. Я в цій сфері рік, але за цей час відбувається великий прорив в освітній сфері і в різних курсах, тренінгах, вебінарах для вчителів. Звісно, це більш доступно для тих, хто живе в місті. В сільських школах ми стикнулися з тим, що в декого нема пошти і людина не знає, як її відкрити. Але тут починає грати те, що вони починають долучати до цього дітей, щоб вони їх вчили. Це круто. Звісно, в сільських школах більший наголос на взаємодії з громадою. Але в нас за рік проекту було два випадки, коли директорів вимусили звільнитися, тому що змінювалася влада, утворювалася громада в регіоні, змінювалося керівництво відділу освіти.

Ще для мене досвідом стало те, що в селах більшість вчителів і директорів не знають своїх прав, не знають законів. І це проблематично. Особливо в опорних школах, до яких додається ще декілька філій, дуже часто директору приписують, що він повинен багато всього робити, а якщо розібратися в законі, то це тільки бажано, щоб він робив. Він цього не знає. А тоді в нього просто нема часу розвивати школу, він лише проводить своє життя на нарадах.

Тетяна Трощинська: Як можна долучатися до вас, чи є відкриті проекти, куди вчителі та директори можуть залучити свої колективи?

Анна Уварова: Зараз ми обираємо чотири львівські школи, які можуть долучитися до проекту «Школа 3.0». Також ми продовжуємо запроваджувати формат EdLab. Це маленькі одноденні і дводенні тренінги для вчителів, переважно безкоштовні. Найближчий буде 23 вересня в Києві. Ми будемо говорити з вчителями і навчати їх, як реалізувати ініціативу в школі від ідеї до реалізації. Набір вже відбувається, на сторінці у Фейсбуці та на сайті можна подивитися. І таких маленьких EdLab–ів буде більше. А вже великий проект на рік і більше, мабуть, будемо робити з січня.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.