Україна відмовилася від ядерної зброї, бо ми звикли слухатися, бо ми – раби, — Лук’яненко

24 жовтня 1991 Верховна Рада Україні затвердила постанову «Про без’ядерний статус України»

Ведучі

Євген Павлюковський,

Дмитро Тузов

Гостi

Левко Лук’яненко

Україна відмовилася від ядерної зброї, бо ми звикли слухатися, бо ми – раби, — Лук’яненко
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/10/hr_hh_2017-10-24_luk1yanenko_0.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/10/hr_hh_2017-10-24_luk1yanenko_0.mp3
Україна відмовилася від ядерної зброї, бо ми звикли слухатися, бо ми – раби, — Лук’яненко
0:00
/
0:00

У студії Левко Лук’яненко, народний депутат 1 – го скликання, дисидент та один з тих політиків, які виступали проти ядерного роззброєння країни.

Євген Павлюковський: З початку російської агресії активізувалися розмови про те, що роззброєння України було дуже великою помилкою тодішнього керівництва країни. Ви тоді були проти, чому?

Левко Лук’яненко: В першу Верховну Раду пройшло 12 політв’язнів, і більшість з них відсиділи великі терміни. Перебуваючи в концтаборах, вони добре вивчили Московію і з середини, і ззовні, і дістали величезного досвіду. Ми реально випередили рівень політичної свідомості української нації на ціле покоління. Тому ми розуміли, що таке держава, як потрібно діяти, і що таке Незалежність.

На превеликий жаль, нація, яка була під окупацією московської і петербурзької влади, втратила мистецтво керівництва великою територією. Бо влада України була великою диспетчерською командою, із Москви надходили накази, а в Києві розподіляли їх по 25 областях. Не було вміння керувати, тому було фантастичне уявлення, інтелігенція говорила, що ми маємо бути мирною державою, тому не потрібні танки, адже танки – це зброя, якою вбивають людей, а вбивати людей – гріх.

Коли обрали президента Кравчука, він став на позицію мирного розвитку країни, і відмовився від атомної зброї.

Потім у 1994-му році ми підписали угоду про те, що атомні держави – Америка, Англія та Росія гарантують суверенітет України. Потім до цього ще приєдналися Франція і Китай. Думали, що це добра гарантія. Це свідчить про недостатній дипломатичний досвід та недостатнє знання взаємин між державами. І не розуміли, що в світі постійно ведеться боротьба розвідками, дипломатією, засобами масової інформації, бо кожна нація хоче відстояти своє обличчя і свою державу.

Треба було поставити питання таким чином: якщо Україна роззброюється, то нехай так само роззброюються і всі інші атомні держави

Дмитро Тузов: Чи відчували ви тиск зовні в цьому питанні?

Левко Лук’яненко: Тиск почався пізніше, але що таке тиск? Чи можна на вас натиснути, щоб ви стали злодієм? Тиснуть на того, хто піддається, тиснуть на слабого. Коли я став послом і поїхав у Канаду у 1992-му році, то мені казали, що немає такого чуда, щоб країна віддала найсильнішу ядерну зброю в світі. Кожен намагається мати в себе потужну зрою, і на тому будувати безпеку своєї країни.

Я ходив у міністерство Канади, де мені сказали: «Якщо Україна не здасть зброю, то буде загальна блокада». Також там наголосили, що Канада не може самостійно стати на захист України, немов що Америка каже, те вони і роблять.  А велика сімка постановила: або Україна здасть зброю, або – загальна блокада.

Я не знаю, чи треба було аж так боятися тієї блокади, адже ми знаємо з історії, що жодна блокада не приводила до великого нещастя. Як правило, її можна було обійти.

Ми вийшли із російської тюрми народів покаліченими

Євген Павлюковський: А Україна – ресурсно багата країна.

Левко Лук’яненко: Так. Колись Південно-Африканській республіці оголосили блокаду за те, що вони переслідували чорношкірих. В них не було нафти, та вони організували вчених, які виробили формулу, як робити бензин із вугілля, і найшли вихід. Тому я впевнений, що Україна вижила би в тій блокаді.  

Але проблема була складнішою, бо Радянський Союз був побудований таким чином, що в Україні вироблялося одне, у Вірменії – друге, в Росії – третє. Ми були настільки зав’язані, що якщо б ми пішли на ту блокаду, то треба було бути готовими з автомобілів пересісти на віз, замість трактора взяти плуга і так далі.

Якщо вже не можна було не піддатися, то треба було поставити питання таким чином: якщо Україна роззброюється, то нехай так само роззброюються і всі інші атомні держави. Тоді це був би голос країни, яка має свою незалежну політику, і своє місце у міжнародних відносинах. А так виходить, що ми просто схилили голову і віддали. Віддали два типи літаків, які не треба було віддавати, вони протягом 15 років ще були цілком в бойовому стані. Якщо роззброюватися, то віддавати стратегічні ракети, а не тактичні, тобто тут піддалися Москві. Не вистачало самостійного мислення в нашій державі, ми привикли слухатися, ми – раби. Ми вийшли із російської тюрми народів покаліченими. В нас була дуже низька національна свідомість, і не було активності поведінки, ми стали дуже слухняні, звикли слухатися і виконувати команди. Це впливало на кожному кроці.  І коли ми дивилися на діяльність наших президентів, то було видно – як вони бояться самі вирішувати і брати на себе відповідальність.