shkola.ostriv.in.ua
В студії Громадського радіо Андрій Єрмоленко, художник, концептуаліст, мислитель та філософ.
Андрій Гарасим: Ви багато подорожуєте країною. Наскільки спотворені українські міста?
Андрій Єрмоленко: Я зіткнувся з тим, що у на с війна відбувається не лише на Сході. Тут, в тилу, ми програємо духовну війну. Культурні надбання не потрібні ні людям, ні чиновникам. Ми пишаємось Львовом, кажемо що це — наша “родзинка”. Раніше я не помічав, що місто гине. Буває таке, що відбувається надбудова у будинку.
Андрій Гарасим: Будинки є насправді старі, вони потребують реконструкції.
Андрій Єрмоленко: Так. Але що таке реконструкція? Дуже часто на реконструкцію видаються документи, але як таких робіт там не проходять. Там відбувається повна руйнація будинків фактично до фундаменту. Але ж це «подделка». І таке відбувається в багатьох містах. В Києві на вулиці Бесейній, 5а знаходиться у минулому житловий будинок XVIII сторіччя. Але зараз всередині є кафе із добудовою. Туди ходять люди і не замислюються, що це спотворення міста. Зараз ми з товаришем подаємо до Міністерства культури запит про те, хто давав дозвіл на розміщення кафе. В Києві настільки погано, що я вже не знаю за що братися. Наприклад, відомий будинок зі зміями та каштанами (вул. Велика Житомирська, 32) руйнується, скоро його не буде.
Андрій Гарасим: Можливо, чекають поки він зруйнується?
Андрій Єрмоленко: Так воно і відбувається.
Євген Павлюковський: Чи є в країні щось правильно відреконструйовано?
Андрій Єрмоленко: В Києві звісно є. Але я більш переймаюсь маленькими містами. Як на мене, відродити туризм в маленьких містах набагато легше. Поїхавши у Черкаси я був вражений цим містом.
Андрій Гарасим: Там є що подивитись?
Андрій Єрмоленко: Звичайно! Там є роботи Городецького, який фактично звідтіля і почався як архітектор. Це місто — модерн, його можна зробити. Треба прибрати стихійні ринки.
Євген Павлюковський: Що Ви можете сказати про Івано-Франківськ?
Андрій Єрмоленко: Дуже гарне місто, яке з небагатьох вдалося зберегти. Але буду говорити про «родзинки». Нещодавно був на річці Клевень. Там є Тунель кохання. Ми приїхали подивитися на нього і дізналися, що там ще є Католицька гімназія — справжня готика, майже зруйнований замок, який скоро впаде, дуже красива церква. Всі знають про Тунель кохання, а про такі «родзинки» ніколи не чули. Ми самі руйнуємо свою спадщину.
Андрій Гарасим: Якби ми знали більше історії, то не руйнували.
Андрій Єрмоленко: Мені здається, що тут проблема в тому, що все якось вимивається. Нам же легше думати, шо в нас не було замків, а були хати-мазанки, не було воїнів, а були гречкосії та свинопаси.
Євген Павлюковський: По-Вашому, в Україні вигідно підтримувати таку концепцію?
Андрій Єрмоленко: Інакше я не можу пояснити. Якщо їдеш у Європу, то навіть у маленькому містечку, де є хоча б одна архітектурна пам’ятка, бачиш, як за нею турбуються.
Андрій Гарасим: Через що це відбувається?
Андрій Єрмоленко: Це брак освіти та порушення законодавства. Коли я бачу Київ, в мене дуже болить за це місто.
Андрій Гарасим: Зустрічалися з київською владою?
Андрій Єрмоленко: Ще ні. Зараз пишемо листи в Міністерство культури. Я вирішив іти законним шляхом.
Євген Павлюковський: Яким чином Ви намагаєтесь центрувати? Є певна організація?
Андрій Єрмоленко: Ні, я зі своїми товаришами. Але я хочу закликати всіх громадян міст — треба об’єднуватись. Коли приїздиш в Одесу до будинку Гоголя, бачиш, шо домівки, які знаходяться поряд із ним — реконструюванні. А сама пам’ятка незабаром завалиться.
Євген Павлюковський: Над чим Ви зараз працюєте с товаришами і що плануєте реконструювати?
Андрій Єрмоленко: На даний момент в пріоритеті Львів, тому що він та сама «родзинка», яку треба рятувати. Але думаю, що незабаром візьмусь і за інші міста. Треба якось об’єднуватись і зберігати пам’ятки.